Перший — це, зазвичай, твір із натяком на фентезі, в якому персонажі рятують якщо не світ, то певну частину людства. Другий — історії про життя, близькі до реальних. Джон Ґрін написав роман другого типу. Спробуємо розібратися, чи йому це вдалося.

Про автора

Джон Ґрін — американський письменник і відоеблогер. Літератор відомий такими книгами як «У пошуках Аляски», «Провина зірок» і «Паперові міста». Американець спеціалізується на молодіжній та підлітковій літературі. Більшість його книг вже стали бестселерами.
Про книгу

Сюжет

Ейза Голмс — типовий 16-річний підліток. Дівчина намагається добре навчатися і бути нормальною людиною — такою, як усі. Однак головній героїні це не зовсім вдається. В Ейзи проблеми з психікою, які їй вже довго не вдається подолати. Дівчина панічно боїться бактерій. Героїня вважає, що шкідливі мікроби підстерігають її повсюди, і якщо вона не буде обачною, то захворіє й помре.

У Ейзи є подруга Дейзі — повна протилежність головної героїні. Дейзі дізнається, що мільярдера Расселла Піккетта розшукує поліція. Той, хто вкаже на місцеперебування чоловіка, отримає 100 тисяч доларів винагороди. Дейзі вмовляє Ейзу погратися в детективів, тим паче Голмс знайома із сином мільярдера. Головна героїня погоджується, навіть не здогадуючись, наскільки зміниться її життя, і причиною цих змін будуть не тільки розслідування.

Тема

Виділити однозначну тему твору доволі важко. Іноді складається враження, що книга ні про що і водночас про все одразу. Напевно, варто виділити такі поняття, як дружба і стосунки між людьми. Саме на них найбільше звертає увагу автор.

Ейза й Дейзі — найкращі подруги, але й між ними трапляються конфлікти. Письменник показав, наскільки важливо чути й розуміти людей, які тобі дорогі, оскільки їх підтримка може знадобитися в будь-який момент.

Що стосунків між людьми взагалі, тут уже на перший план виходять Ейза й Девіс — син Пікетта. Спершу в дівчини до хлопця буде тільки «спортивний» інтерес. Та що більше головна героїня дізнаватиметься про старого-нового знайомого, то ближчим він їй здаватиметься. Це також важливий момент, оскільки знайти близьку духом людину, особливо протилежної статі, буває дуже складно.

Ідея

Ідея твору — це підтримка. Ґрін своїм твором хоче підтримати людей, які страждають від різних за ступенем складності психічних захворювань. Певною мірою, книгу можна назвати посібником для цієї групи читачів. На прикладі головної героїні письменник показав, як себе не треба поводити, маючи проблеми із психікою, та що потрібно робити, щоб позбутися цієї недуги. Прямих відсилок до другого питання у творі немає, але ці аспекти можна зрозуміти, проаналізувавши стосунки Ейзи з Дейзі й Девісом.

Переваги

Переклад. У підлітковій літературі переклад особливо важливий. Авторові треба спілкуватися з молодим поколінням його мовою, а перекладачеві — максимально помістити читача в атмосферу американських підлітків. Робота в цьому плані виконана добре.

Цитати. Це можна назвати однією з найсильніших сторін книги. У творі багато кумедних ситуацій, але часто підлітки кажуть доволі серйозні речі, які змусять замислитися й дорослих. Наприклад:

«Болить чи ні — в принципі, не має значення».

Мова тут іде відразу про всі можливі види болю.

На обкладинці зазначено, що книга стала бестселером відразу за трьома версіями. Можна обережно припустити, що частково твір здобув популярність через ім’я автора. Книга може здатися нудною тим, хто не страждає від психічних захворювань, оскільки спіралі думок головної героїні часом виглядають просто дурістю. Хоча, з іншого боку, люди, яким близькі подібні проблеми, зрозуміють Ейзу. По-друге, «Черепахи аж до низу» — це типова американська історія про типових американських підлітків із типовими американськими проблемами. Відомо, що США займає одне із високих місць за кількості людей, які страждають страждають через депресію та психічні розлади, зокрема й серед молоді.

«Черепахи» підійдуть тій категорії читачів, котрій цікаво дізнатися, як живуть люди в інших країнах та з якими проблемами зіштовхуються. Звичайно, з книги можна почерпнути декілька важливий речей, але це, напевно, не найкращий твір Ґріна, хоч він і працював над ним шість років.

Сергій Завалко