Минулої суботи завсідник «УМівської» сторінки «Культурний бульйон» Олександр Ірванець кинув фразу, котра — як зазвичай у нього — є вельми провокативною: «Микола Гоголь — письменник український, хоч про це й знаємо лише ми». Річ у тім, що про це добряче знають і росіяни, але затято заперечують українськість класика на тій підставі, що мешкав він у столиці тодішньої імперії та писав свої твори її офіційною мовою. Й успішно переконують увесь світ у винятковій російськості Гоголя. Іван Малкович назвав цю діяльність «політичним рейдерством».

Микола ГОГОЛЬ. Повісті. Найкращі українські переклади у двох томах. — К.: А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА

Цю Малковичеву оцінку знаходимо у післяслові до двотомовика кращих перекладів Го­голя. Проте драстичну проблему редактор перекладів потрактовує із притаманною йому поблажливістю: «За нього, мов за слов’янського Гомера, змагаються дві дер­жави... Гарячі на цю тему суперечки, що часом скидаються на бої без правил, тільки розбурхують вогонь зацікавлення його творами. Немає сумніву, що Гоголеві це страшенно подобається, адже сам він усе це й підлаштував, і тепер виступає небесним ляльководом у цьому гротескному вертепчику». Та коли справді заходить про оті «бої без правил», автор післямови передає слово російським критикам — як–от в оцінці сьогорічної екранізації «Тараса Буль­би» московським режисером В. Бортком, котрий «неожиданно лихо порубил Гоголя в винегрет, а в дело пустил только те его кусочки, которые обидят максимальное число жителей суверенной Украины» (Р. Волобуєв).

Місце Гоголя в історії літератури пан Малкович визначає так: «Це геніальний український письменник, який писав російською мовою і став класиком російської літератури». Кореневу українськість Миколи Васильовича доведено тим, що найталановитіші переклади його прози — мовби на психоаналітичному сеансі — оприявнюють притлумлене імперською дійсністю справжнє Гоголеве єство. І через те, наприклад, здійснений Максимом Рильським «конгеніальний» переклад «Ночі проти Різдва» — «серцевинний твір української літератури». Окрім того, що зібрані у двотомовику переклади справді дуже гарні, книжки проілюстровано двома найвідомішими українськими художниками книги: перший том — Костем Лавром, другий — Владиславом Єрком.  

Микола ТОМЕНКО. Український романтик Микола Гоголь. — К.: Ґенеза

«Зрозуміти співвідно­шення понять «Гоголь і Україна» ставить собі на меті й Микола То­менко. Він не висуває власної концепції, а пристає на думку О. Гончара: мовляв, там, де Гоголь є романтиком, — він український письменник, а де є реалістом, — це російський автор. Пан Томенко досліджує не так літературну історію Гоголя, як публічну пам’ять про нього. У книзі зібрано усі головні думки навколо цієї дискусії, що заторкують як життя, так і творчість письменника. Така компактність робить видання вельми привабливим для усіх, хто нині повертається до Гоголя з давнім багажем лише шкільного «вивчення».

Ще один плюс книжки — відоме політичне ім’я самого автора. Справді: почути від українського політика щось про літературу — екзотика на межі шоку. А тут протилежні точки зору викладені толерантно й без замовчувань, та ще й зіставлені так, ніби дискутантам влаштовано «очну ставку». Що й казати, вміє наш автор–політик надати, здавалося б, відомим фактам ексклюзивного вигляду. Узяти, бодай, для прикладу самий початок Томенкового тексту, де він повідомляє, що першим ілюстратором «Тараса Бульби» був... Тарас Шевченко. 

Микола БОСАК. Остання загадка Гоголя. — К.: Пульсари

Ця маленька повість починається з того, що до редакції однієї з київських газет приходить літня туристка із Франції і приносить чималий пакунок невідомих листів Гоголя до її прапрабабусі. І далі ті листи публікуються. По суті справи, це белетризована експрес–біографія класика для тих, хто не знайомий зі справжнім листуванням Гоголя та із сучасними дослідженнями його творчості. Сам автор добре обізнаний на реальних джерелах і вправно компонує їх. Єдине, чого трохи бракує, так це сміливого виходу поза відомий фактаж у царину альтернативної історії. Утім, не всім притаманна відвага Дена Брауна... 

Олександр КОВАЛЬЧУК. Гоголь: буття і страх. — Ніжин: Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя

Перше видання цієї книжки вийшло сім років тому й було помічене лише фахівцями. Тепер до ширшого читача пробивається доповнене перевидання. І читач цей буде вражений: таких оригінальних досліджень світогляду Миколи Гоголя — лічені одиниці. Науковець розмірковує про «симфонію страху, створену Гоголем», його «спаралізованою страхом душею». Здійснений у цьому напрямку аналіз приводить О. Ко­вальчука до висновку, що, «за Гоголем, Україна народилася в страху і зі страху» — на відміну від Росії, бо це «край, який не знає страху. . . тому й торжествує тут «хаос браней», «хладнокровноє звірство», «якесь напівтваринне життя». Страх Божий — людинотворчий і народотворчий інструмент, яким свідомо користувалися на Запоріжжі: «Роль Мойсея в українській історії виконало козацтво». Через те у дослідженні чимало місця приділено розглядові потаємних смислів «Тараса Бульби».

Чимало й інших несподіваних ракурсів знаходимо у книжці. Наприклад, про те, як влада маніпулює побутовим страхом, про що, власне, і йдеться у петербурзьких повістях Гоголя. Про роль у цих маніпуляціях інстинкту моди та етикету застілля, про вірус сміху і сором як протиотруту владним зазіханням на людину.

Вражає ерудиція автора: чи не до кожної своєї тези він знаходить «за» і «проти» у численних авторитетів світової гуманітаристики. Серед його прихильників/опонентів — К’єкегор, Фройд, Маркузе, Гайдеґґер, Фуко, Бердяєв, Авєрінцев, Лотман... 

Микола ГОГОЛЬ. Тарас Бульба. — К.: Книга Роду

Це видання цікаве під трьома оглядами. По–перше, поруч з оригінальним текстом повісті подано її переклад від Миколи Садовського. Це той переклад, що його І. Малкович вважає за кращий і котрий дає зрозуміти приховану українськість Гоголя. По–друге, книжку стримано–стильно — а тому й привабливо — проілюстрував Василь Василенко. По–третє, перед­мова належить відомому публіцистові Миколі Шудрі, який розглядає «Тараса Бульбу» як повноформатну історичну повість і висуває нову версію щодо прототипу головного героя: багаторічні архівні пошуки дають йому підставу вважати, що то був полковник Карпо Скидан. Що це за яскрава постать нашої минувшини — читайте у книжці.  

Микола ГОГОЛЬ. Вечори на хуторі біля Диканьки. — К.: Махаон–Україна

У збірці — так само гарні українські переклади. Високої якості дизайн та принадність великої кількості ілюстрацій від художника Олега Комінарця засвідчені тим, що видання стало Лідером літа — посіло перше місце серед дитячих книжок у проміжному оцінюванні ХІ Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року».  

М. В. ГОГОЛЬ. Тарас Бульба. — Х.: Ранок

Виглядає так, що кожне дитяче видавництво пропонує ювілейного року свого Гоголя, конкуруючи з колегами передовсім високою якістю художнього оформлення. Малюнки С. Овчаренка належать до того типу ілюстрацій, які полюбляють подовгу розглядати школярі: точно виписані історичні деталі, динамічні ракурси персонажів, сюжетність та панорамність. До речі, перша ілюстрація книжки — авторський римейк вищезгадуваної Шевченкової сепії. Єдиний недолік — відсутність імені автора перекладу. Воно, здавалося б, школяреві й не дуже потрібно, але навіщо з дитинства призвичаювати читача до видавничої поверховості?

НОМІНАЦІЯ «ХРЕСТОМАТІЯ»

1. Микола ГОГОЛЬ. Повісті. Найкращі українські переклади у двох томах. — К.: А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА, 304+ 304 с. (п)

2. Олександр КОВАЛЬЧУК. Гоголь: буття і страх. Сер. «Монографії Ніжинської вищої школи». — Ніжин: Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя. 127 с. (о)

3. Микола ГОГОЛЬ. Вечори на хуторі біля Диканьки. — К.: Махаон–Україна, 136 с. (п)

4. Микола ТОМЕНКО. Український романтик Микола Гоголь. — К.: Ґенеза, 120 с. (п)

5. М. В. ГОГОЛЬ. Тарас Бульба. — Х.: Ранок, 112 с. (п)

6. Микола ГОГОЛЬ. Тарас Бульба. — К.: Книга Роду, 224 с. (п)

7. Микола БОСАК. Остання загадка Гоголя. — К.: Пульсари, 512 с. (п)

Костянтин Родик