Днями у Театрі Франка відбувся літературно–мистецький вечір, присвячений 90–річчю від дня народження поета, перекладача, лексикографа, знавця понад 20 мов Миколи Лукаша. Як зазначив поет Мойсей Фішбейн, Микола Лукаш «зробив переворот у свідомості мільйонів людей». Його перекладацька спадщина — це Сервантес, Флобер, Ґете, Шиллер, Бернс, Лорка, Верлен, Боккаччо, Рільке, Аполлінер. Із літературознавчих досліджень знаємо, що життя Миколи Лукаша було суцільним міфом. З одного боку про нього ходила слава інтелектуального чоловіка, генія перекладу. Але ті, хто знав його особисто, розповідають, яким «безпутним» був Лукаш у приватному житті.

У Театрі Франка показали «офіційного» Лукаша. Уривки з перекладів Лукаша зачитували актори Святослав Максимчук, Галина Стефанова, Богдан Ступка, поет Мойсей Фішбейн, режисер Лесь Танюк. За задумом режисера творчого вечора Дмитра Чирип’юка, все мало пройти урочисто й піднесено, без ухилів в особисті спогади. «Незабаром видамо марки, конверти із зображенням Миколи Лукаша, напишемо книгу спогадів», — планує віце–прем’єр–міністр України Іван Васюник. Чиновника випередив лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Леонід Череватенко. Напередодні ювілею у «Могилянці» він презентував збірку спогадів про Миколу Лукаша «Наш Лукаш», де описує його дитячі та юнацькі роки, а також київський період перекладача.

Про життя Миколи Лукаша можна писати цілі романи, і кожен із них міг би стати бестселером. За ним утвердилася репутація Дон Кіхота і дивака. Про інтелігентів, які любили «загулювати», часто казали — «злукашився». Микола Лукаш був неймовірним трудоголіком, проте бували періоди, коли він «пропадав». Тоді цілими тижнями міг грати в доміно у київських парках, приходити у Спілку письменників у спортивному костюмі. За це у Спілці його називали безпутним генієм. Йому не було що втрачати — до матеріальних цінностей ставився зверхньо, у його маленькій кімнатці було стареньке ліжко, друкарська машинка і величезна бібліотека в паперових мішках. Думки про те, що годилося б придбати шафу, заважали Лукашу бути собою. За перекладачем ніхто не помічав ніяких любовних історій. Подейкують, що причиною його самотності стало кохання без взаємності у юнацькі роки. «Він виступав на захист письменників, яких притісняли. Після арешту Івана Дзюби Микола Лукаш запропонував заарештувати себе замість нього. Цей вчинок дорого обійшовся Лукашеві. Багато років він фактично перебував під домашнім арештом», — розповідає Іван Васюник.

Історія з Іваном Дзюбою закінчилася вигнанням Лукаша зі Спілки письменників. Тоді перекладач засів удома і замість того, щоб горювати, почав жартувати над собою і системою. З 1973 року він підписується «Микола Нежурись» і «на ура» видає так звані «шпигачки»: сатиричні твори, вірші, епіграми, анекдоти. До 1986 року, практично перед самою смертю перекладача, з Миколи Лукаша зняли клеймо ворога держави. Із цього приводу перекладач написав: «У вас якийсь паскудний звих, що голову морочите: я пам’ятник собі воздвиг, а ви собі як хочете». На жаль, і сьогодні, читаючи світових класиків у перекладі Миколи Лукаша, мало хто знає, яка геніальна людина працювала над цими текстами.

ДОСЬЄ «УМ»

Микола Лукаш народився 19 грудня 1919 р. у Кролевці на Сумщині. Освіту здобував на історичному факультеті Київського держуніверситету, в інституті іноземних мов у Харкові. Перекладав художні твори з 14 мов, читати міг 20 мовами. Був редактором відділу поезії в журналі «Всесвіт». З 1953 до 1973 року Лукаш переклав «Фауста» Йоганна Вольфганга Гете, «Мадам Боварі» Густава Флобера, «Декамерона» Джованні Боккаччо, лірику Фрідріха Шиллера, Робетра Бернса, японського класика Мацуо Басьо, Райнера Марію Рільке, Поля Верлена, Гійома Аполлінера, Юліана Тувіма.

Видатний український перекладач, мовознавець, поліглот і поет. Микола Лукаш помер 29 серпня 1988 року.

Ольга Жук