Чи може художній роман стати документом епохи? Чи здатна література зберегти людські голоси тоді, коли історія ще триває? Саме такі питання виникають після прочитання нового роману Оксани Радушинської «Псалом Давида».

Він розкриває та показує руйнівний вплив війни на долі людей. Це література, що свідчить, адже авторка документує людський досвід, емоції та моральний вибір, перетворюючи індивідуальні історії на частину колективної пам´яті. Такі книги стають не лише художніми творами, а й літературними свідченнями про війну, що зберігають пам´ять про людей, їхній біль, втрати та боротьбу для майбутніх поколінь.  Наприклад, в епізоді, коли Давид намагається вивезти Любу та її 5-річну доньку з окупації і окупант на блокпосту пропускає їх, отримавши 3 літри самогону. .Відверто кажучи, роман читався не дуже легко, тому що в тексті передано будні війни надзвичайно реалістично: бруд, смерть, втрата побратимів, з якими щойно ділив горнятко кави в короткі хвилини після бою з російськими окупантами, а вже за мить усвідомлюєш, що побратим, тамуючи останній зболений стогін, відійшов у засвіти.

 На сторінках книги дуже проникливо та глибоко описано особливості повернення до цивільного життя військового, який воював в зоні АТО/ООС з 2014 року, отримав поранення і тепер прагне віднайти в собі сили, снагу жити далі, незважаючи на те, що його часто сприймають як “божевільного АТОвця”.

Письменниця дуже правдиво описує перебування персонажа, капітана Збройних сил України Олега Жука в госпіталі у Дніпропетровську, його відчуття і почуття, коли він усвідомлює, що після ампутації нижньої кінцівки йому доведеться прийняти і звикнути не лише до обмежень свого тіла, а й сприйняти себе самого - з травмою. 

У романі немає ні пафосу, ні героїзму, а лише відчуття обов`язку та відповідальності захистити Україну від російських загарбників, які прийшли сюди, щоб знищити, вбити, знущатися з кожного, хто насмілився чинити їм спротив.

Наскрізними для роману є такі теми: Переосмислення й сприйняття персонажем себе у статусі “людина з інвалідністю”, труднощі психологічної та фізичної адаптації ветеранів, які повертаються з фронту й намагаються  пристосуватися до цивільного життя, нерозуміння з боку близьких людей вибору військового добровільно йти на війну, патріотизм не на словах, а без гучних гасел,  доведений впевненими дієвими вчинками, що часто перебувають за межею можливостей людини. 

Письменниця спонукає читачів замислитися, наскільки важливою є сила кохання для подолання життєвих викликів, але не менш важливо, щоб обидвоє коханих людей хотіли зрозуміти усвідомлені вибори партнера в різних життєвих ситуаціях. Наприклад, Жанну, колишню дружину Олега, цікавить лише “стабільність”, тому що вона успішна викладачка і не хоче зрозуміти, чому відбулася Революція Гідності, їх стосунки швидко руйнуються, тому що жінка навіть не намагається поділяти чи розуміти світогляд чоловіка, а радше засуджує його. 

 Книга не для легкого, а  для вдумливого читання, змальовує шокуючу дійсність в Україні. Усі життєві історії у романі грунтуються на реальних подіях, тому що письменниця разом із командою «Творча Сотня. Рух до Перемоги» активно займається волонтерською діяльністю, організовує концерти, відвідує поранених захисників у госпіталях, щоб хоч на коротку мить їх підтримати. 

Окрім історії Давида, на сторінках роману змальовано цілу низку інших подій, які в кінці роману гостро, правдиво, безкомпромісно переплітаються в одне ціле. Іноді в процесі читання виникає дуже неоднозначне враження, коли життя в Україні триває ніби «у паралельних реальностях», коли для одних людей – війна, а інші воліють думати, що їх це не стосується і відбувається десь далеко.  Кожна людина робила свій доленосний вибір, який матиме вплив на майбутнє і все подальше життя, бо так, як було до 24 лютого 2022 року вже не буде ніколи… війна змінила нас усіх: Хтось втратив назавжди свій дім, хтось рідного батька, матір, брата чи сестру, а хтось втратив здоров`я і можливість ходити або ж важливі стосунки з близькою людиною, які колись означали більше, ніж сенс життя.

Роман буде особливо корисно читати військовим, волонтерам, цивільним особам, які відновлюються після психологічних та / або фізичних травм війни, прагнуть знайти в собі сили та сенси, щоб жити далі, знову навчитися мріяти. На сторінках книги читач відчує світло надії, віру в Перемогу України, добра над злом, а світла над темрявою. “Псалом Давида” варто прочитати кожному, хто живе в Україні або за межами нашої країни, щоб розуміти наскільки дорогою ціною власного здоров´я та життя виборюють українські військові кожний ранок і день для нас із Вами.