Письменник каже, для нього надважливим у творчості є вивчення психології цих стосунків і не дивується, що переважна більшість його читачів - це жінки.

Володимир Даниленко: Це книжка про кохання, взагалі про любов. У двох повістях - "Тіні в маєтку Тарновських" та "Сонечко моє, чорне й волохате" - криза любові у сучасній сім´ї, і я показав, як у кожній із цих сімей вирішується ця криза.

Взагалі, я шукав відповіді на запитання, а чи має перспективи інститут сім´ї як такий. Я хотів у своїх повістях, як і в інших моїх творах, показати, що цей інститут - вічний. Я переконаний, що основа суспільства також так вважає, а якщо і не вважає, то інтуїтивно це відчуває. Бо іншої форми продовження роду немає. В інституті сім´ї поєднується приватний вибір, приватні інтереси, духовна спільність, почуття, спільне бачення світу чоловіком і жінкою і, зрештою, інстинкт продовження роду.

Хоча цей інститут і пристосовується до нових умов, а перед людьми постають нові проблеми. Коли закінчилися усі війни і людство дійшло до певного рівня добробуту, то перед чоловіком і жінкою постало більше спокус, більше вибору, тому і вимоги один до одного зросли. За таких умов, а також враховуючи розвиток інформаційної цивілізації, коли є інтернет, соцмережі, клуби знайомств, перед сім´єю постають більші випробування, але вони лише зміцнюють основи сім´ї. Ось усе це я хотів показати у цій книжці.

ВВС Україна: Як би визначили жанр повістей, що увійшли до книжки?

Володимир Даниленко: Це психологічно-побутові повісті.

ВВС Україна: Хто ваші читачі, як ви уявляєте їх, їхні уподобання і смаки?

Володимир Даниленко: А я цих читачів знаю, бо постійно з ними зустрічаюся на книжкових форумах, на автограф-сесіях.

Раніше я вважав, що пишу для себе, але згодом, знайомлячись із людьми, я тією чи іншою мірою свого читача вже вивчив. Це 90% - жінки, з вищою освітою, активного віку.

ВВС Україна: Тема сімейних стосунків, кохання, сім´ї більше властива для вивчення жінками-письменницями, і сучасна українська література це доводить. І читають такі книжки переважно жінки...

Володимир Даниленко: ...Чоловік - інша істота (сміється). Жінка поза любов´ю себе не уявляє. Чоловік може жити без любові, якщо у нього її немає, він іде воювати, або занурюється у роботу, а якщо і те і інше не виходить - він тікає в алкоголь, наркотики чи ж шукає інші види втечі.

Тобто, чоловік - це істота, створена для якогось результату. Взагалі, природа задумала чоловіка для існування на короткий час: він має народити дітей і загинути десь у бою, у поєдинку. Тобто, чоловіки є рушійною силою прогресу.

Жінка - це могутнє джерело любові. І природа заклала в неї так багато цієї любові, що у неї вистачає часу на все у цьому житті. Цією любов´ю вона може втопити чоловіка, дітей. У той час як чоловік поза успіхом, поза роботою, поза славою себе не уявляє.

ВВС Україна: Взагалі тема сім´ї у світовій літературі - вічна. Хто є взірцем для вас у цій темі, у розкритті стосунків чоловіка і жінки, інституту сім´ї?

Володимир Даниленко: Я ще у підлітковому віці захопився літературою, де показувалися стосунки між чоловіком і жінкою. І намагався зрозуміти - чому вони знаходять один одного (чи не знаходять), чому сваряться, чому розлучаються. Десь із років 15-ти мене це дуже вже цікавило, я стежив за своїми батьками, я багато читав, на відміну від інших хлопців, які захоплювалися фантастикою і пригодами.

Це "Страждання юного Вертера" Гете, це "Ромео і Джульєтта" Шекспіра, пізніше захопився Баррі Фіцжеральдом. Потім були вже доросліші книжки, я почав читати екзистенціалістів, про те, що відбувається із людиною, коли вона переживає кризу любові.

ВВС Україна: А яку останню книжку ви прочитали нещодавно?

Володимир Даниленко: Я ніколи не читаю одну книжку. Завжди їх кілька. Зараз дочитую"Англійський пацієнт" Майкла Ондатже і "Тітонька Хуліа і писака" Маріо Варгаса Льоси. Хоча я багато перечитую книжок, однак буває таке, що боюся це робити, аби не зіпсувати первинного враження про прочитаний твір.

ВВС Україна: Ми вже зачепили тему вашого дитинства, а у першій повісті книжки "Сонечко моє..." головний герой - це хлопчик Славко, через якого ви розповідаєте про кризу у його сім´ї, стосунки між його батьками. Як вам вдається розібратися з тим, що відчуває дитина, коли йдеться про стосунки між старшими членами родини?

Володимир Даниленко: Найгостріші мої особисті спогади і враження - із дитинства. Я багато пам´ятаю з того часу, як ще навіть не вмів розмовляти. Ці спогади дуже гострі, драматичні. Тому мені не складно передавати почуття дитини, це те, що я і сам переживав, і пам´ять це зафіксувала. Можливо, це специфіка пам´яті: я можу не пам´ятати чогось із дорослого життя, а про дитинство пам´ятаю багато.

ВВС Україна: А що би ви сказали про людей, які не відчувають потреби у створенні сім´ї, не вважають, як ви, що інститут сім´ї вічний і необхідний кожній людині?

Вололимир Даниленко: Таких людей зараз справді багато. Я думаю, що вони повинні рано чи пізно прийти до висновку, можливо, на схилі віку, що вони помилялися. Зараз це їхній вибір, і ми не можемо на них вплинути. Але людство нічого не вигадало кращого, за сім´ю, щоб вижити, не вимерти. Із сім´ї починається духовність, культура. Більше, ніж сім´я, не дасть ніхто - ані школа, ані суспільство. Все там закладається, це базис.

Тому я навіть не знаю, що би я міг таким людям сказати. Думаю, вони самі у цьому переконаються.

З Володимиром Даниленком спілкувалася Світлана Дорош.