Славомир Ользацкий – один із провідних фотожурналістів Польщі, учасникпольського фотоагентства «ФОРУМ», член Фотоклубу Польського (організація фотохудожників Польщі), Товариства польських журналістів.  Учасник і лауреат численних польських іміжнародних виставок і конкурсів, в тому числі WPP ( World Press Photo).

Автобіографія фотографа:  «Я  народився в Красносєлці на Мазовіце, а власнена Курп’ях.  Це особлива частина Польщі.  Убогі землі, багатолісів, старі традиції. Колись в цьому краї жили єдині вільні від панщини в Польщі люди.  Аж до кінця ПершоїРеспубліки вони мали право володіння і носіння зброї, мали право також не знімати шапку перед королем. Після другої світової  війни аж до середини 50-х  років тут утримувалася антикомуністична партизанщина. Я виростав серед людей, які бачили багато. Найстарші пам´ятали царські часи, пережили першу світову війну і падіння імперій, пережили також другу світову війну і падіння Другої Республіки, були свідками загибелі євреїв. Я слухав спогади ветерана російсько – японської війни, я бавився паперовими царськими рублями, які лишилися по дідусеві. У нашому магазинчику працював сивий чоловік – він пережив фашистські катування, посивів впродовж години.  Кілька  моїх вчителів були в концтаборах. Батько колеги разом з Красною Армією здобував Берлін. Дідусь подруги був білим козаком, залишився в Польщі після  жовтневої революції. Розповідав про степ, про Дон, за яким  дуже сумував.

Я не знаю, наскільки свідомо, наскільки несвідомо, але ці повісті виробили в мене сильне уосвідомлення того, що світ постійно змінюється. Фрагменти минулого можна було оглядати на старих фотографіях – людей, будівлі. Я жалкував, що не все, що чув  в оповідках, можу побачити на власні очі. Може, тодівперше я оцінив величезне значення фотографії.

Навесні 1972 рокувперше я побачив, як в темній кімнаті при червоному світлі на білому паперіз’являється фотографія. І так все почалося.

В 19-річному віці  я став штатним фотожурналістом тижневика „Навпростець” („Na przełaj”) у Варшаві. Я вивчав соціологію іодночасно працював як фотожурналіст. Професії я вчився від Славка Бєганского (безпосереднього шефа), Анджея Батуро, Христофора Баранскего, тоді шефа відділу фоторепортажу тижневика ІТD.

У Польщі ці  заголовки і ці прізвища багато означають для фоторепортажу. То були найкращі польські фотожурналісти тих часів, сьогодні згадувані  як легенди польського фоторепортажу. Важливим було те, що вони навчали не тільки фотографувати, нетільки техніки, але й того, щоб по-особливому дивитися на реальність.  Дружелюбності до людей, цікавості до світу,співчуття до скривджених.  То були сильні традиції гуманістичного фоторепортажу.  У1976 році я був наймолодшим фотожурналістом, який отримав відзнаку в XX Загальнопольському Конкурсі Пресової Фотографії.

Пізніше нагород булобільше – також на загальнопольських конкурсах пресової фотографії. Була також і нагорода в загальнопольському конкурсі „Прапора Молодих” – Портрет Поколінняі участь в поконкурсній виставці. Зроблений в 1985 році знімок  „Два обличчя влади”  (Two Faces of Power)  знайшов  визнання членів журі World Press Photo.

У 1981-1985 роках булапрофесійна перерва – я вчився в докторантурі Інституту Соціології ВаршавськогоУніверситету. У Польщі були це часи „бал-маскараду свободи”,   анезабаром військового стану. У професію я повернувся восени 1985 року,фотожурналістом в редакції „Тижневика Остролецкєго”.

Я фотографував тоді життя польської провінції другої половини років 80-их,  а також перших років конституційної реформиї.Мої зйомки публікувались і публікуються в найбільших польських тижневиках – „Polityka”, „Newsweek”, „Wprost”, а  також в щоденнихгазетах.  Були публікації також в   „National Geographic”.

Як і раніше,  я є діючим фотожурналістом. Впродовж роківмоєї праці пресова фотографія підкорилася величезним змінам.  Пов’язуються ці зміни однаковою мірою іззмінами засад функціонування медіа, появою інтернетівських порталів, розвиткомфотографічної техніки, стилів фотографування, а також із зміною  самих глядачів, їх зацікавлень і вразливості. Я стараюся погоджувати запити сучасності з доброю традицією гуманістичного фоторепортажу, заангажованого влюдські проблеми і драми».