У квітні у видавництві Брайт Букс вийшла повість Максима Бутченка «Повернення»: роман про війну, смерть і впертий шлях назад до родини. Книга починається стартує з дуже конкретної і зрозумілої сцени. Головний герой мешканець Маріуполя, який разом із дружиною Вірою та маленькою донькою Марійкою намагається пережити перші дні повномасштабної війни в місті, що валиться на очах. Родина ховається від обстрілів, живе в холоді, намагається не панікувати і тримається за просту надію – вибратися звідси живими. Саме цей початок і одразу задає книжці вагу: Бутченко не заходить у роман через абстрактні розмови про війну, а показує її як досвід родини, затиснутої в пастці.

Далі книжка різко міняє правила. Після зустрічі з російськими військовими герой гине, але його історія на цьому не закінчується. Замість остаточної смерті він проходить через дивний білий простір і прокидається в іншому тілі. Потім це повторюється знову. Саме на цьому й побудований роман: герой раз по раз опиняється в чужих життях, але не втрачає пам’яті про Віру й Марійку і продовжує шукати шлях назад до них.

Цей хід легко міг перетворити «Повернення» на чисто жанрову гру, але Бутченко тримає роман на простій і сильній фабулі. Це історія не про перевтілення заради перевтілень, а про чоловіка, який після смерті не зникає, а вперто намагається повернутися до родини. Усе інше – чужі тіла, нові обставини, небезпека, різні точки війни і окупації – працює саме на цю лінію. 

Що в «Поверненні» справді працює

Головна сила роману в тому, що за його химерною конструкцією стоїть дуже зрозуміла емоція. Герой не розгадує якусь велику містичну загадку і не проходить символічний квест, – він хоче знайти дружину й доньку. Саме тому роман не розсипається на набір окремих епізодів. Читач весь час розуміє, куди рухається ця історія і за що в ній треба триматися.

Другий сильний бік книжки: стартові сцени Маріуполя. Вони написані жорстко і без зайвого пафосу. Холодний коридор, вибухи, дитина поруч, дорослі, які ще намагаються говорити спокійно, хоча вже самі на межі, – саме ці епізоди заземлюють увесь роман і не дають йому відірватися від реальної війни. Навіть коли сюжет іде в бік містики, головне відчуття не зникає: це книжка про людину, в якої війна відібрала звичне життя і змусила буквально продиратися назад до своїх. 

Бутченко не замикає роман в одному місці чи одній оптиці. Він проводить героя крізь Росію, окуповані території України і закордон, тому читач бачить війну не лише з позиції жертви, а й зсередини чужих середовищ. У російських епізодах виникає майже фізичний ефект присутності: читач ніби на час опиняється в тілі росіянина і дивиться на війну зсередини російського побуту, байдужості й моральної порожнечі.  Бутченко показує, що війна руйнує не тільки міста, а й саму тканину зв’язків, у тому числі тих, що колись тягнулися в бік Росії. Тому шлях героя – це не лише повернення до Віри й Марійки, а й рух геть від російського простору, який у романі постає як середовище відчуження, моральної порожнечі й втрати людських орієнтирів. У цьому сенсі «Повернення» – ще й роман про остаточне розлучення з Росією і про повернення родини, пам’яті та самого себе з її тяжіння.

На окупованих територіях ця оптика змінюється: тут уже йдеться про страх, втрату дому, розірвані зв’язки і спробу вижити в просторі, де нормальне життя розсипалося. А закордонні епізоди додають ще один кут зору: там війна ніби далі, але для українців, які опинилися поза домом, вона нікуди не зникає, а тільки набуває форми відстані, провини, розгубленості й відчуження. Саме через ці переходи «Повернення» показує війну і втрату родини не плоско, а як досвід, який по-різному виглядає в Маріуполі, в окупації, в Росії і поза межами України. 

У підсумку «Повернення» можна пояснити коротко. Це роман про маріупольця, який після смерті починає прокидатися в чужих тілах і проходить через різні простори війни та окупації, не полишаючи спроб повернутися до дружини й доньки. Саме ця чітка фабула і тримає книжку. А її головна перевага в тому, що Бутченко використовує містичний прийом не заради фокуса, а для розмови про втрату, пам’ять і шлях назад до своїх. 

Максим Бутченко. Повернення. Повість. — К.: Брайт Букс, 2026. — 212 с.