- Надійко, розкажи, як ти йшла до своєї мети – стати художником?

- В мене все йшло незвичайно: я вчилася не на художника, а на психолога. Але малювання було зі мною з дитинства. До шістнадцяти років я фарбами взагалі не користувалась, поки не зустрілась з чудовою художницею Оксаною Шапкаріною. Вона мені сказала: «Якщо хочеш малювати – малюй! Бери ці фарби і малюй, як тобі хочеться». Через пару тижнів після тієї розмови мені наснився дуже цікавий сон: сидить дівчинка, тримає горнятко, а в цьому горняті – завірюха. Там листя літає осіннє, дуже красиво. Коли я прокинулась, таке натхнення на мене найшло, що я взяла перший-ліпший шматок паперу і намалювала на ньому свій сон. Це була моя перша картина.

- Тобто, малюванню взагалі не вчилась?

- Було аж півроку художньої студії у третьому класі. Вчителька там була дуже цікава, завжди мене змушувала «гратися» кольорами. А я не любила ні фарби, ні олівці. Любила контури намалювати, як в мультиках. Якось вона дала завдання зобразити козака з дівчиною під деревом та під синьо-фіолетовим небом. А я так на неї розлютилась, взяла всю палітру, всі фіолетові відтінки, рожеві, блакитні, це все дуже неохайно намалювала. А вона підходить, і каже: «Геніально, це саме те, що я хотіла від тебе побачити!»

- Як розпочалась твоя співпраця з «Видавництвом Старого Лева»?

- В мене знайома, дуже талановитий художник, професійний ілюстратор. Вона завжди мені казала, що в Україні роботи для ілюстратора немає, що треба звідси їхати. І мене це просто розлютило. Я взяла список видавництв, для яких хотіла б малювати, і надіслала їм приклади своїх робіт. І вже зранку отримала дві відповіді.

Мар’яна Савка, головний редактор «Видавництва Старого Лева», теж написала мені лист, але він не дійшов. Але вона написала другий, і одразу ж запропонувала створити разом книжку «Шоколадні вірші про кохання».

Словом, я скажу так: якщо ви чогось хочете, то треба іти вперед. І як би це не було важко, ти врешті-решт свого досягнеш.

- Надіє, коли виходить книга, то, як правило, на палітурці чи на обкладинці стоїть ім’я автора тексту. Не ображає тебе цей момент? Особливо, якщо ця книжечка для молодших читачів, де картини доповнюють, а інколи навіть замінюють текст.

- Мене це не ображає, тому що видавництва – це видавництва, і видають вони, в першу чергу, літературу. Без ілюстрації книжка буде книжкою, а без тексту – вже ні. Тому я просто доповнюю роботу автора.  Більш того, коли читаєш гарний текст, одразу «запалюєшся». Хочеться малювати, щоб прикрасити його.

- Як довго ти виношуєш в голові картини, як виникають образи? Не всі ж картини тобі сняться…

- Так, наснилась тільки першаJ. Шукаю натхнення. Наприклад, мені кажуть, намалюй таку-то картину. Я слухаю відповідну музику, роблю те, що мені подобається: п’ю каву, гуляю, сиджу на балконі. Часто свої ідеї знаходжу в сутінках. Мені подобається, коли світло-блакитне небо, і на цьому фоні темні дерева, темні дахи.

- Тобто виходить, що під замовлення теж можна спробувати знайти натхнення? Бо деякі художники не можуть того робити.

- Я цього боялася. Думала, що мені щось замовлять, а я буду сидіти і думати, як його намалювати... Але зараз я розумію: варто лише почати, як одразу виникає бажання довести справу до кінця. Образи приходять один за другим, я не встигаю їх намалювати, я їх записую. Насправді, тільки чверть того, що мені приходить до голови, я встигаю намалювати.

- Ти орієнтуєшся на когось у своїй творчості?

- У мене є дуже хороший досвід з цього приводу. У молодшій школі я малювала багато, у своєму стилі. В паралельному класі вчилася дівчинка, надзвичайно талановита. Вона могла просто подивитись на людину і написати її портрет, схожий, як фотографія. Я дивилась на ту дівчинку і думала: який сенс мені малювати, якщо є такі талановиті люди. А потім я зрозуміла – треба малювати те, що хочеться, в першу чергу, для себе, аби це було в задоволення. Можливо, я ще не дійшла до рівня відомих художників, а чи треба? Картина цікава тоді, коли вона особлива, а не скопійована.

- Як щодо інших зацікавлень. Знаю, що ти серйозно займалася плаванням...

- Сім своїх шкільних років я віддала плаванню в олімпійському резерві. Нас готували до Олімпіади, часто відправляли на змагання закордон. В мене навіть є кубок за рекорд на короткій дистанції. У чотирнадцять років переді мною поставили питання: або ти і далі плаваєш і ми готуємо тебе до Олімпіади, а бо ти вчишся в школі і займаєшся тим, що хочеш. Я вирішила іти туди, куди тягнуло найбільше. Спорт – то дуже класно, але професійний спорт інколи буває не дуже хорошою штукою для здоров’я. 
Що стосується інших зацікавлень, то ще я люблю грати на музичних інструментах. Щоправда, я з тих музикантів, які грають на всьому і не на чому.  Тому я граю на бас-гітарі в одній групі, трохи граю на бамбуковій флейті, барабані. Люблю архаїчні інструменти, тому вдома є різні дримби, навіть є шаманський бубен з Алтаю.