- Пані Наталю, чому Ви вирішили стати перекладачем? Вам бракує вітчизняної літератури?

- Я перекладач за фахом. Чому почала перекладати художню літературу? Багато-багато років тому я стала читачем. Тоді – для вивчення мови та для власного задоволення – стала читати літературу англійською мовою. А хорошими книжками завжди хочеться ділитися. Більше того, переклад художньої літератури пречудово розвиває письменницький стиль. Словом, усім рекомендую перекладати!

- Перша книга, яку Ви переклали для «Богдана», були «Такі собі казки» Кіплінґа. Ну, з цим все зрозуміло, це класика. Але звідки взялася така авторка, як Сара Різ Бреннан? Чому саме вона?!

- Якось так склалося, що книжки знаходять мене самі. Наступним автором після Кіплінґа був Роберт Льюїс Стівенсон, тоді – Пол Ґелліко, а потім – Сара Різ Бреннан. Чому вона? Виникла потреба видати молодого сучасного автора, чия книжка може стати хітом. Ми тоді зробили  цілий список авторів-дебютантів, книжка стрімко набирала популярність, а перший розділ та ті уривки, що авторка викладала в інтернеті для загального ознайомлення, свідчили про дуже хороший стиль: від іронії та інтриги подих перехоплює із перших рядків, а герої живі та нешаблонні.

До речі, у 2009 році книжка «Лексикон демона» вийшла у фінал, а 2010 року «Лексикон демона» Сари Різ Бреннан потрапив у десятку кращих книг для молоді за версією Американської бібліотечної асоціації (American Library Association - ALA), а це серйозний показник популярності. Наприклад, у 2009 році серед кращої десятки книжок для підлітків були «Голодні ігри» С`юзан Коллінз.

Права на екранізацію «Лексикона демона» уже зарезервувала компанія Parallel Films.

- Чим Ви поясните феномен шаленої  популярності  трилогії про Демона за кордоном?

- Я думаю, це завдяки поєднанню карколомного сюжету із багатошаровою інтригою та розвитком персонажів. Усі – навіть другорядні – герої мають свою історію, яка обов`язково отримує розвиток далі в книжці. Герої дорослішають, змінюються під впливом подій, і мусять робити вибір. Часто – важкий, бо авторка не дає їм жодних поблажок. Але, зрештою, головною темою книги є людина та взаємини між людьми. Де межа між довірою та інстинктом самозбереження? Де та межа, що розділяє людей і бездушних чудовиськ? І що воно таке – ота душа?

- Чи готовий український читач до книг такого штибу?  Чи не відлякує його тематика, назва?

 - Це вирішувати українському читачеві, звісно. Одна моя знайома сказала, що тематика «Лексикона демона» нагадує їй «Лісову пісню». Отже, маємо певну традицію написання та сприйняття літератури, яка через очі фантастичних персонажів досліджує феномен людини.

- «Лексикон Демона», «Угода Демона», «Загибель Демона» - про що ці книги з такими жахними назвами?!

 - Про людину та взаємини між людьми, я вже казала. Про світ, де існують також інші істоти – не люди, а демони. І саме на контрасті описаних світів людське постає чіткіше та зрозуміліше. Ну і про пригоди та про сім`ю, звісно. Щодо «жахних» назв… То деякі казки Кіплінґа та певні розділи «Чорної стріли» або «Томасіни», незважаючи на безневинні назви, виявилися для мене досить моторошними.

- А чи вірите Ви у демонів, духів та магію?

- Ні, але читати про них дуже люблю. Мені здається, фентезійні світи – в хорошому авторському виконанні, звісно – дозволяють дуже глибоко зазирнути собі і цілому людству всередину.  Фентезійні припущення вельми алегоричні, тому часто йдеться про баланс світлого і темного в окремо  взятій людській душі, про потребу вибору в таких критичних ситуаціях і з такими наслідками, яких реалістичніший жанр дозволити собі не може. Тому і виходить поговорити з читачем на теми глибші, ніж переважно обговорює зараз суспільство на шпальтах газет і у телевізійних програмах, або й навіть у багатьох популярних виданнях.