Людей було небагато, але ті що зібралися, були справді близькими людьми для Ульянчика, як його часто-густо називали.

Складна та неоднозначна постать Ульяна лякала та відштовхувала багатьох малодушних людей, домогосподарки біліли, тільки починаючи читати перші рядки його творів, а несамовиті православні попи московького патріархату сходили піною в анафемах і відлученнях від церкви. Вдача Ульяна була суворою, як древніх полянських воїнів-вовкулаків, але ті, хто мав сміливість і чистий розум, не лякалися цієї суворості і тоді їм відкривався зовсім інший Ульян –  вразливий та ніжний.

Андрій Курков

В Іспанії є пам’ятник видатному художнику Дієго Веласкесу, на цьому пам’ятнику викарбовано «Художнику Істини», вважаю, що на пам’ятнику Ульяненко, який обов’язково має з’явитися має бути викарбовано «Письменнику істини». Адже Ульян не боявся казати правду і показувати істинне обличчя благополучних та респектабельних, на перший погляд, людей. За силою композиції і зворушливості картин, які майстерно і витончено зображував Ульяненко у своїх творах, його можна порівняти хіба що з іншим великим іспанцем – Франсіско Гойя.

Олесь був совістю сучасної української літератури, як колись був Тарас Шевченко. Талановитий драматург, котрий зображував хворе суспільство, не використовуючи жодних купюр чи лицемірного пуританства.

Про це та про багато про що інше йшлося на вечорі пам’яті, де перше слово взяв Андрій Курков, за ним виступав Олесь Доній, який дуже добре знав Ульяна і переймався його проблемами. Саме на вечорі пам’яті стало відомо, що Ульяненко писав ще й вірші, які присутнім зачитували його друзі. Також на вечорі була присутня мати Олеся Ульяненко та мер міста Хорол, який товаришував з Олесем в молодості.

Мати Олеся Ульяненка- Катерина Василівна Ульянова

Серед присутніх також була Ірен Роздобудько, яка теж приятелювала із письменником.

 
Олесь Доній

Організували захід Сергій Пантюк, який і вів вечір, під час якого пригадував найбільш курйозні випадки з Олесем, Сергій Батурин, Євгенія Чуприна, яка була не тільки літературним агентом в останні півтора року Олеся, але й виконувала роль секретаря, а подекуди й няньки видатного письменника, в якого через «травлю» НацКомМором дуже сильно було підірване здоров’я.

Євгенія Чуприна
Висновок вечора дуже простий – бездушна та лицемірна система вбила совість та надію української модернової літератури, адже в Леся було повно задумок і, як на мене, він був недалеко від отримання Нобелевської премії по літературі.

Світла пам’ять цьому «одинокому вовку» української літератури, він зробив дуже багато, але, на жаль, йому так і не дали зробити ще більше.

Фото автора