Оксана Забужко:

«Це, зрештою, досконало збігається з нашими статутними обов’язками: адже замовчування – одна з найпоширеніших форм контролю за інформацією, а в цьому випадку контроль здійснює на нашій території ворожа держава, послуговуючись ним як інструментом терористичної війни. Кому ж, як не нам, повертати тепер Донбасу його непочутого Поета?..

Додатковий плюс тут у тому, що кращої кандидатури від України нині взагалі годі шукати – у Голобородька, крім любимої Нобелівським Комітетом дисидентської біографії «ідеаліста в пейзажі століття», є поетичні книжки в якісних перекладах  європейськими мовами, є міжнародні відзнаки, а значить, уперше за роки нашої незалежности Шведська Академія отримала б не просто «нове ім’я в списку», як то було з раніше номінованими Ліною Костенко та Борисом Олійником, – а таки реального кандидата для серйозного вивчення (і напевно зраділа б його внутрішній спорідненості з Транстрьомером!). А Україна, своєю чергою, відкрила б, яким дивовижним поетичним голосом, за всі свої німі муки, обдарував її Донбас – цей трагічний український «Гулаг-лайт» (вічно-зяюча, всім нам на пам’ятку, «непромита-знеславлена» рана сталінської індустріалізації!), що з ним його Поет так символічно розділив його долю, – і через ту долю багато що змогла б зрозуміти про себе-сьогоднішню, з того, що їй так довго не давали зрозуміти за гуркотом чужих «інформбатарей».

На цьогорічну номінацію, зрозуміло, вже запізно, а от заходитися коло новорічної – саме впору. Впевнена, що така кампанія, коли до неї належно взятися всім миром, буде мати неоціненну культурно-символічну вагу. Ба більше, вона могла б покласти початок найтруднішому (і, припускаю, найзатяжнішому) етапу нашого визволення: визволенню свідомости українського суспільства від вживлюваних у неї за роки інформаційної окупації, як чіпи, чужих міфів – і наскрізь сфальшованих уявлень про себе самих». 

Повний текст звернення можна прочитати на сайті Радіо Свобода

Фото: litakcent.com