Завантажити

часом Рогозу забили у кайдани i повезли у Самар до полковника пiкiнерського полку. Козак знову побачив навкруг себе свiдка своїх юнацьких герцiв - просторий степ; побачив i свiдкiв своєї весiльної подорожi - могили Близнюки... Та тiльки сум наганяло тепер на нього все те, вiн у кайданах, вiн невольник, розлучений з усiм, що миле його серцю. Вiн проклинав тепер i розлогi степи i високi могили i навiть блакитне небо за те, що вони нагадували йому про страчену волю.
Молодий козак тяжко карався тепер з того, що не послухав поради свого старшого брата Петра i не помандрував на Дунай разом з сiчовим товариством.
У Самарi з Рогози зняли кайдани i почали муштрувати його разом з iншими пiкiнерами.
З першого ж дня свого пробування у Самарi Рогоза почав обмiрковувати, як би його втекти. Хата, де мiстилися пiкiнери, стояла у дворi i хоч на нiч на воротах того двору й ставав вартовий, а проте з другого боку хати вартового не було, i втекти через сад та городи до Самара було зовсiм не трудно, на рiчцi ж козак добре знав, де саме стояли човни.
Перебувши у мiстi тiльки два днi i, сховавши собi потроху хлiба од снiдання, обiду й вечерi, Демко саме у пiвнiч, коли всi в хатi поснули, вилiз у вiкно до саду. i перелiзши через тин, пiшов садами й городами до рiчки. Там вiн одшукав невеликого каючка i перехопившись ним на той бiк Самару, зник у дубовiй пущi Миколаївського монастиря.
До свiту вiн був у безпецi, бо поки пiкiнерiв не вестимуть на муштру, нiхто не мiг довiдатись про його втечу; навпаки, ранком вiн сподiвався погонi. Рогоза знав, що у Самарi стояв полк драгунiв, i гадав, що саме вони й гнатимуться за ним кiньми. Неодмiнно треба було кiлька днiв де-небудь переховатись, поки погоня повернеться назад; та тiльки де переховатись, коли за пазухою всього три недоїдки з кислого московського хлiба i нiде немає нiякого захисту.
- Певне, сам Бог показує менi шлях до порятунку! - сказав сам собi Рогоза.- Пiду завтра, вклонюся батьковi кошовому i проситиму переховати од погонi. Невже чоловiк Божий не дасть захисту покривдженому.
Переночувавши пiд парканом, Рогоза, як лише починався свiт, пiшов до знайомої вже келiї кошового Пилипа Хведоровича i постукався.
Старий чернець одчинив дверi i здивований поточився назад. У замордованому пiкiнерi й рiдний батько не пiзнав би того бравого запорожця Рогозу, що торiк брав тут шлюб. Очi йому глибоко позападали, нiс загострився, губи схудли й почорнiли, а все обличчя було вкрите синяками вiд мордування.
Пiд впливом тяжких пригод Рогоза впав чернецевi до нiг.
- Пiзнайте мене, пан-отче! Я зять Дмитра Балана, вашого колишнього товариша. Торiк я у вас у монастирi брав шлюб!
- Що ж тобi сталося, сину мiй? - спитав упадливо Чернець, придивляючись до козака й пригадуючи його.
Рогоза розказав все: i те, як забили на смерть старого Балана, i те, як одiбрали все його майно; як примушували до панщини самого Рогозу й Галю; як мордували його i, знущаючись, одрiзали чуба, а врештi потаврували i вiддали у пiкiнери.
- Кланяюся тобi, пан-отче,- закiнчив Рогоза своє оповiдання,- переховай мене кiлька днiв, поки погоня повернеться до Самара. За тебе на тiм свiтi тесть мiй Бога проситиме, i Вiн воздасть тобi за твоє добро!
- Кати... кати! - хитаючи головою промовив чернець.- Не дають нам спокiйно вiку дожити. Бог повелiв обороняти правду. Переховав би я тебе, переодягши в чернечу одежу: або в шпиталi з хворими братчиками, так небезпечно, бо на тобi тавро.
Через хвилину мiркування вiн повеселiшав: на устах склалася задоволена усмiшка, а очi засвiтилися яснiшим промiнням i вiн повернувся йти з келiї, сказавши;
- Ходи, козаче, за мною.
Чернець вивiв Рогозу через сад до лiсу i там спинився бiля одного товстого та гiллястого дуба.
- Переховаю тебе, сину,- сказав вiн,- од сих недолюдкiв так, як нашi ченцi переховувалися колись од татарiв.
Придивившись уважливо до дуба, вiн встромив гострий, залiзний кiнець своєї патерицi у зовсiм звичайну шкарубину на корi старого дуба i та шкарубина зразу поширилася, роззявившись щiлиною.
Заклавши тодi у щiлину пучки обох рук, чернець одсунув великий шматок кори набiк i за корою виявилося велике дупло. Те дупло було таке широке й високе, що у ньому можна було людинi сидiти й стояти; угорi ж воно вужчало, сходячись до дiрки вiд гнилого сука; через ту дiрку й заходив у дупло свiт.
- От бачиш, сину, якi у нас єсть хати! От ти влiзеш сюди та й зачиниш себе корою.
Чернець показав козаковi планку, прироблену до кори з середини, щоб за неї братись, як зачинятись та одчинятись.
- Тут,- додав вiн,- не знайде тебе i сам дiдько, а не те що драгуни!
Рогоза зразу ж хотiв улiзти в дупло, але чернець спинив його.
- Дарма, козаче, будеш там нудитись. Сиди собi бiля дуба, а заховатись поспiшаєш i тодi, як почуєш голоси. Сюди я тобi й снiдати й обiдати винесу, або пришлю з послушником. Наших не бiйся: у нас i ченцi й послушники всi свої братчики - не зрадять.
Рогоза поцiлував ченця в руку i той пiшов до монастиря, сам же

читати