Завантажити

не пішла, ввічливо відмовилась від запрошень, не змогла себе змусити
написати листи та смс, привітати усіх, посміхнутись електронною поштою чи телефонічно:
хотілось помовчати, зосередитись, впевнитись в тому, що вигадувати добрий настрій не
обов'язково. Тому Новий рік вперше в житті зустріла сама, готуючись до невідворотної події
невпевнено і невпинно, - так, знаючи правила дитячої гри, погоджуєшся грати, іронічно
підказуючи собі, коли саме потрібно вбрати інакшу сукню, запалити свічки, випити вина,
розсипати бенгальські вогні; коли слід їсти, навіть якщо не дуже хочеться.
Система ритуалів повертає тобі тебе; спокій самодостатності, необхідний для
нормальної творчості таким, як я, таким, як багато хто з вас, ґрунтуються саме на ній.
Наслідуючи чи вигадуючи самостійно особистий ґатунок, колір та ритм своїх ритуалів, ти
забезпечуєш собі спокій, обґрунтовуєш вартісність особистого простору, будуєш кімнату, в
якій зачиняєшся зсередини, щоб, включаючи світло, розгортаючи старі папери, писати
чергові дрібнички, - чи, навпаки, занотовувати щось найважливіше, знаючи: це ніхто не
прочитає раніше, ніж ти вирішиш комусь показати цей текст, тому що тут тебе ніхто не
потривожить, поки ти сам не зрозумієш, - час спинитись, відімкнути двері, вийти нарешті в
люди, чи що.
Спокійне свято, тихий новий рік, такий, якого так хотілось і так бракувало раніше.

34 телеграма
втома ? це пошук ліричних аспектів експресіонізму

35 особисті рахунки
це все-таки втома: не апатія, не депресія, звичайна втома, більше нічого.
Написано і видано книгу прози
написано і не видано книгу віршів
написано і затверджено польськомовний диплом
вдало складено екзамени в аспірантуру
написано нову екскурсію для музею
складено книги в новому домі
все інше - проекти перекладів і переклади, проекти виставок і віртуальні експозиції, статті,
доповіді, присутність на конференціях, фотографії і прогулянки,
розмови у коридорах, в яких зненацька спалахує світло і ніколи не можна залишитись
наодинці, ця книга, помилки якої я виправляю в жовтих вечірніх автобусах синьою
металевою ручкою
здається, я нічого не забуваю, і в цьому переліку нічого важливого не бракує
ні
отже, прямую далі
мені вистачило цього року для того, щоб врешті визнати, -
повільна печаль не має ані національності, ані статі, тому бачити стосики виданих текстів,
підписаних моїм іменем, гірки блокнотів, моїм іменем не підписаних
перелічувати всі ці свідчення не випадковості прожитого року значить визнати: сказано
забагато
куди мені стільки Г-споди

лист напередодні подорожі

В книзі мусить бути сюжет, а в листах, - в листах ? ні, не обов’язково. Не обов’язковий
цілісний сенс для мемуаристики та щоденникової прози, - зрештою, зрозуміло, що текст
триватиме доти, доки його автор живе, і, отже, здатен писати, відтворювати ті чи інші скалки
свого життя фіксувати прикмети часу та власні роздуми з їх приводів в текстах.
Мої листи тобі здебільшого безсюжетні, і, як, певне, вважатиме більшість вірогідних
читачів, саме тому беззмістовні. Зрештою, не знаючи докладно, читатимеш ти їх чи ні,
спотикаюсь об нехорошу думку, - що, по-перше, ще невідомо, чи стала б я сама все це читати,
якби була на твоєму місці, а по-друге, це не суттєво: страх перед тим, що після смерті всі ми
станемо персонажами власних текстів, відлякує мене від того, щоб говорити про щось, з чим
мені було б незручно тривати поряд цілу вічність. Тому я напускаю сюди, у свої листи до
тебе, безліч цитат, світлих ? так, сподіваюсь, все-таки і світлих теж ? дурничок, зграйки
думок про Інші речі, тривкі, тривкі і вічні, ? саме так, і я більше ніколи не вибачатимусь ні
перед ким за пафос,жаліючи письменство, без пафосу неможливе, - речі позачасові,
сподіваючись, що, окрім твого обличчя, там, за лінією перешкод, на мене все-таки чекатиме
щось іще, - література, наприклад. Сподіваюсь, саме та література, котру я люблю тут.
Бачиш, для мене писати щоденник, писати листи, адресовані тобі, означає не
відтворювати те, що тут відбувається, але лише те, що мене тут цікавить. А що після всього,
що мені довелося тут пережити протягом життя, цікавить мене надзвичайно мало що, то й
серед листів до тебе трапляються теми своєрідні, подекуди ледь не ексцентричні. Справа в
тому, що будь-яка думка стосовно підметів, присудків, додатків дійсності, на мою думку, не
має ніякого сенсу, якщо не помножується на щось більше від себе, - на літературу;
мистецтво; зрештою, поезію, котра об'єднує перше і друге.
Тепер, повертаючись додому з кількома порціями якісного снодійного, котре,
можливо, дозволить мені виправити попсований режим дня, припинити засинати о третій,
прокидаючись о дванадцятій ранку, думаю, що найкраще з усіх можливих знайомств в моїй
практиці було і залишається знайомством, як тепер модно говорити, віртуальним: говорити
тобі “ти” стало для мене лакмусом здатності взагалі до кого-небудь звертатись, досі не
втраченого вміння сказати щось не даремно. Біблійний вислів щодо того, що ми всі

читати