Завантажити

уранці, коли ми з Гербертом сиділи за сніданком, з пошти принесли листа від Вемміка такого змісту:
«Волворт. Спаліть це відразу, як прочитаєте. На початку тижня або, скажімо, у середу, коли хочете, можете здійснити те, що надумали. Тепер спаліть».
Я дав листа прочитати Гербертові, після чого ми вивчили його напам'ять і спалили, а тоді стали міркувати, як нам бути, бо ж ясно було, що гребти я неспроможен.
- Я вже стільки думав над цим,- сказав Герберт,- [410] що, здається, надумав дещо краще, ніж наймати човняра з Темзи. Візьмім-но Стартопа. Він гарний хлопець, веслує добре, та й нас любить, і щирий, і чесний. Я теж не раз думав про нього.
- Але щось же йому треба буде пояснити, Герберте.
- Зовсім небагато. Нехай він поки що вважає, що це просто наша примха, яку треба тримати в таємниці, а коли вже будемо всі на човні, скажемо йому, що в тебе є поважні причини, щоб вивезти Провіса за кордон. Ти ж поїдеш з ним?
- Звичайно.
- А куди?
Пройнятий тривогою, я так багато розважав про це, що тепер для мене не мало ніякого значення, куди саме ми вирушимо, до Гамбурга, Роттердама чи Антверпена - головне, щоб він опинився поза межами Англії. Ми можемо сісти на будь-який іноземний пароплав, що нас візьме. Я вважав, що слід човном спуститися якомога далі, в усякому разі аж ген за Грейвзенд, де була реальна небезпека розпитувань або й трусу, якби щось запідозрили. Оскільки іноземні судна звичайно відходять від Лондона, коли приплив найвищий, нам треба спуститися річкою з попереднім відпливом і в якомусь затишку виждати, коли повз нас проходитиме пароплав. Годину цю можна розрахувати досить точно, якщо поцікавитись завчасу.
Герберт був згоден зі мною, і ми зразу ж після сніданку вибрались на розвідини. З'ясувалося, що для нас найзручнішим був би пароплав на Гамбург, і саме на ньому ми й зосередили основну увагу. Але ми придивилися й до інших іноземних суден, що відходили з цим припливом, і добре запам'ятали їхні обриси та загальний вигляд. Потім ми на кілька годин розлучилися: я пішов дістати необхідні документи, а Герберт - побачитися зі Стартопом у нього вдома. З цим ми обоє легко впорались, про що й доповіли один одному, зустрівшись о першій годині. Я вже мав готові документи, а Герберт переговорив з Стартопом, котрий охоче погодився допомогти нам.
Ми вирішили, що Герберт і Стартоп сядуть на весла, я стернуватиму, а наш підопічний тихенько вмоститься на правах пасажира; часу в нас буде вдосталь, тож ми й не спішитимем. Було погоджено, що сьогодні ввечері, не заходячи додому обідати, Герберт поїде до Віт-рякового ставка; що завтра ввечері, у вівторок, він зовсім туди не показуватиметься; що він попередить Провіса, щоб той у середу, коли побачить нашого човна (але [411] не раніше) спустився сходами до річки; що з ним усе буде домовлено сьогодні ж таки, у понеділок, увечері, і що більше ми не бачитимемось, аж доки не під'їдемо по нього човном.
Коли ми продумали всі ці застережливі заходи, я пішов додому.
Відімкнувши двері нашого помешкання, я знайшов у скриньці адресованого мені листа; лист був дуже брудний, але не безграмотний. Приніс його явно посильний - після того, як я пішов з дому,- а написано в ньому було ось що:
«Коли ви не побоїтесь увечері о дев'ятій годині сьогодні або завтра прийти на болота до хатини над шлюзом, там, де піч для випалу вапна, то краще прийдіть. А якщо вас цікавить дещо про вашого дядька Провіса, то вже конче прийдіть, не гаючи часу, і щоб нікому ні слова. Приходьте самі. Листа принесіть із собою».
І до цього чудного листа у мене голова аж гула від клопоту. А тепер я й зовсім не знав, що робити. Найгірше ж те, що вирішувати треба було негайно, бо-інакше я пропустив би денний диліжанс, яким міг би до вечора доїхати до нашого містечка. Відкладати на завтра ніяк було: там уже налягала втеча. Та й крім того - ану ж оте «дещо» безпосередньо стосується задуманої втечі?
Навіть якби я мав більше часу на роздуми, я б, мабуть, однаково поїхав. Але оскільки взагалі не було коли роздумувати - мій годинник показував, що диліжанс відходить за півгодини,- то я й вирішив їхати. Я б ще, може, лишився, коли б не згадка про «мого дядька Провіса»; саме ця згадка, на додачу до вранішнього Веммі-кового листа й усіх наших готувань, і переважила на користь поїздки.
Коли гарячково спішиш, важко вхопити зміст листа, хоч би який він, тим-то я ще разів зо два перечитав цю таємничу цидулу, поки до мене якось механічно дійшло попередження, що про неї нікому не можна говорити. Так само механічно я схопив олівця й написав Гербертові записку, що оскільки мені доведеться виїхати і, можливо, надовго, то я вирішив нашвидку - одна нога там, друга тут - довідатись, як здоров'я міс Гевішем. Я ледве мав коли накинути шинелю, замкнути двері й дістатися задвірками до поштової станції. Якби я взяв візника і їхав вулицями, то нізащо б не встиг - я й так [412] спіймав диліжанс уже у воротях. Прийшовши до пам'яті, я побачив, що сиджу всередині тряскої карети сам-один, по коліна в соломі.
Я таки й справді не приходив до

читати