
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
себе думкою про візит до міс Гевішем наступної середи, але й уві сні не знайшов спокою: мені примарилось, наче з-за дверей насувається на мене напилок, а хто його тримає - не видко. Я аж закричав і прокинувся.
Розділ 11
У призначений час я знову був перед будинком міс Гевішем, і на мій несміливий дзвінок вийшла Естелла. Впустивши мене, вона замкнула хвіртку, як і першого разу, і знов я рушив за нею до темного передпокою, де горіла її свічка. Мене вона ніби й не помічала,- лише взявши в руки свічку, зверхньо кинула через плече: «Сьогодні ти сюди підеш», і повела в зовсім іншу частину будинку.
Коридор був довгий, він наче проходив крізь увесь перший [85] поверх особняка. Але ми пройшли його тільки до половини, бо там Естелла зупинилась, поставила свічку долі й відчинила якісь двері. В них я знов побачив денне світло і вийшов на брукований дворик, по другий бік якого стояв будиночок, де колись, мабуть, мешкав управитель або завідувач закинутої броварні. На зовнішній стіні цього флігеля виднів годинник. Як і обидва годинники у покої міс Гевішем, він показував за двадцять хвилин дев'яту.
Ми ввійшли в розчинені двері флігеля й опинились у похмурій низькій кімнаті першого поверху. Естелла приєдналась до кількох чоловік, що вже були в приміщенні, і кинула мені на ходу:
- А ти, хлопчику, йди й постій он там, поки тебе спитають.
«Он там» означало біля вікна, отож я підійшов туди й став, розгублено втупившись у вікно.
Воно було мало не на рівні землі і виходило на найглу-хіший закуток занехаяного садка, де з грядки стирчали напівзігнилі рештки капустяних качанів та височів одинокий кущ самшиту, колись давно підстрижений у формі пудингу, яку тепер порушували свіжі паростки іншого кольору, так наче з цього боку пудинг прилип до сковороди й підгорів. Ось таке непоказне порівняння виникло у мене, поки я роздивлявся цей кущ. Звечора випав був сніжок, але він уже всюди встиг розтанути і тільки в цьому холодному закапелку залежався - вітер підхоплював його й жменями жбурляв на вікно, немов хотів укарати мене за те, що я сюди прийшов.
Я відчував, що моя поява урвала розмову гостей, і тепер вони всі стали розглядати мене. Кімнати мені не було видно, ото лише як вогонь каміна відбивався в шибці, але від усвідомлення того, що мене пильно роздивляються, я весь аж затерп.
У кімнаті було три леді й один джентльмен. Я не простояв біля вікна й п'ятьох хвилин, як у мене склалось таке враження, що вони всі лизоблюди та ошуканці, тільки кожен вдає, наче не знає цього про інших, бо, визнавши це, він (чи вона) мусив би й себе залічити до числа лизоблюдів та ошуканців.
Знудьговані й похмурі, вони сиділи, дожидаючи, поки хтось сподобить їх своєю увагою, а найбалакучіша з трьох леді силкувалась говорити якомога твердіше, щоб приховати позіхи. Ця леді, на ім'я Камілла, дуже нагадала мені мою сестру, тільки що вона була старша і (в чому я впевнився, приглянувшись) не мала таких виразних рис обличчя. [86]
Хоча, коли я ближче придивився, то подумав: ще добре, що вона взагалі має які-небудь риси,- таке подібне було її обличчя до глухої сірої стіни.
- Бідолаха! - рвучко промовила ця леді таким тоном, як у моєї сестри.- Він тільки сам собі шкодить.
- Було б куди похвальніше, якби він шкодив комусь іншому,- зауважив джентльмен.- Це набагато природніше.
- Кузене Реймонде,- втрутилась друга леді,- ми повинні любити свого ближнього.
- Але, Capo Покет,- відповів їй джентльмен,- кожен насамперед сам собі ближній!
Міс Покет засміялася, і Камілла теж засміялася й сказала (стримуючи позіх):
- І хто б подумав!
Мені, правда, здалося, що їм якраз припали до вподоби його слова. Третя леді, яка досі не озивалась, сказала з поважністю й переконаністю:
- Дуже слушна думка!
- Бідолаха! - трохи перегодом повторила Камілла (увесь цей час - я відчував - вони дивились на мене).- Він такий чудний! Чи ж повірите - коли у Тома померла дружина, його просто несила було переконати, що дівчаткам доконче потрібні жалобні сукенки з найглибшими шлярками! «Та боже мій,- казав він.- Камілло, яке це має значення? Головне, щоб бідні сирітки були в чорному!» Це так схоже на Метью! І хто б подумав!
- В ньому є й добрі риси, є,- сказав кузен Реймонд.- Боже борони, щоб я став це заперечувати. Але він ніколи не мав і не матиме найменшого поняття про пристойність.
- Ви розумієте, що я мусила,- мовила Камілла,- просто мусила виявити твердість. Я заявила: «Я цього не допущу, родинна честь мені дорожча». Я сказала йому, що це буде ганьба для родини, якщо сукенки не матимуть глибоких шлярок. Я твердила про це від сніданку до самого обіду. Я зіпсувала собі шлунок. І кінець кінцем він зірвався, як то з ним буває, кинув одне недобре слово й погодився: «Роби, як знаєш». І тепер, дякувати долі, я до останніх своїх днів утішатимусь тим, що ту ж хвилину вибралася з дому, хоч була злива, і придбала все потрібне.
- Але заплатив, звичайно, він? - поцікавилась Естелла.
- Це не так важливо, дорогенька, хто заплатив,- відповіла Камілла.- Купила ж бо я. І ще не раз, коли я
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем