
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
дитинства, мене створено не для вас, та й не для ковальської роботи, на мене чекають Лондон і велич! У такому просвітленому настрої дістався я до старої батареї, ліг там, став думати про те, чи входить у плани міс Гевішем одружити мене з Естел-лою, і зрештою заснув.
Прокинувшись, я з подивом побачив, що поруч зі мною
(10) Натяк на євангельський вислів про те, що легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому потрапити в царство небесне. [150]
сидить Джо й покурює люльку. Він ласкаво всміхнувся, коли я розплющив очі, і сказав:
- Я подумав, Піпе, що це ж востаннє, то й вирішив пройтися за тобою.
- І я дуже радий, що ти так зробив, Джо.
- Дякую, Піпе.
- Запевняю тебе, любий Джо,- мовив я після того, як ми потисли один одному руки,- я ніколи тебе не забуду.
- Авжеж, Піпе, авжеж! - сказав Джо таким тоном, наче заспокоював мене.- Я й не сумніваюся. їй-богу. ДРУ-зяко! Таж воно як помізкуєш, що до чого, то й побачиш, що це річ безперечна. Ото тільки щоб обмізкувати, треба трохи часу, надто вже несподівано все вийшло,- ге ж бо?
Мене, однак, якось не дуже втішило, що Джо такий у мені певний. Я б волів, аби він краще розчулився або сказав: «Це тобі робить честь, Піпе», або щось отаке. Тим-то я ніяк не відповів на першу частину його промови, а на другу тільки зауважив, що ця новина й справді була несподіваною, але що я завжди мріяв стати джентльменом і дуже часто розмірковував, як повівся б, діставши таку змогу.
- Кажеш, розмірковував про це? - озвався Джо.- От дивовижа!
- Дуже шкода, Джо,- сказав я,- що ти не взяв трохи більше з тих уроків, які я тобі тут давав. Ти не згоден зі мною?
- Та хто його зна,- відказав Джо.- Я ж такий ту-пайло. Я тільки у своєму реместві мастак. Воно завше було шкода, що я такий тупайло, от і зараз шкода, але не більше, ніж, скажімо... Ну, хоча б рік тому. їй-бо!
Я мав на думці те, що, ставши власником свого багатства, зможу дещо зробити для Джо, отож було б доречніше, якби він виявився більш підготовленим до цього. Однак Джо зовсім не зрозумів мене, і я вирішив, що краще поговорю на цю тему з Бідді.
Так я й зробив. Коли ми попили чаю вдома, я покликав Бідді у наш невеличкий садок біля провулка, підбадьорив обіцянкою ніколи її не забути і сказав, що маю до неї прохання.
- А полягає воно в тому, Бідді, щоб ти не пропускала жодної нагоди бодай трохи облагородити Джо.
- Як це - облагородити? - перепитала Бідді, напруживши погляд.
- Та ти розумієш, Джо - такий любий, славний, коли [151] хочеш, то любішого я й у світі не знаю, але в дечому він трохи неотесаний. Візьми от його знання, його манери. Хоч я дивився на Бідді, поки говорив, і хоч, коли я скінчив, вона широко розплющила очі, на мене вона не дивилась.
- Ах, його манери! Отже, у нього з манерами не гаразд, так? - спитала Бідді, зриваючи листок чорної смородини.
- Люба Бідді, тут вони цілком нормальні...
- Ах, саме тут цілком нормальні? - урвала вона мене, пильно роздивляючись листок у себе в руці.
- Вислухай же мою думку!.. Адже якщо мені вдасться ввести його у вищі кола, а я маю надію, що така змога у мене з'явиться, коли моя власність перейде до мене в руки, то тоді його манери ледве чи свідчитимуть на його користь.
- А ти гадаєш, він цього не знає? - спитала Бідді. Запитання було таке ущипливе (мені-он самому воно навіть і на думку не могло спасти), що я аж огризнувся:
- Що ти хочеш цим сказати, Бідді?
Вона розтерла листок між пальців - відтоді, коли я не почую запах чорносмородинового куща, він зразу нагадає мені той вечір у нашому садку біля провулка - і сказала:
- І ти ніколи не подумав, що він, може, гордий?
- Гордий? - повторив я, зневажливо скривившись.
- Гордощі ж бувають різні,- сказала Бідді, дивлячись мені просто в вічі й похитуючи головою.- Гордощі не в усіх однакові...
- Ну? Чому ти не договорюєш? - спитав я.
- Не в усіх однакові,- повторила Бідді.- Може ж, він занадто гордий і не погодиться, щоб хтось забрав його з місця, де у нього своя робота, яку він виконує добре і має від людей повагу. Як на правду, то я думаю, що він таки і є гордий, хоч не мені б це говорити: ти повинен знати його куди краще.
- Мені, Бідді,- сказав я,- дуже прикро таке чути від тебе. Я цього не сподівався. Ти просто заздриш, Бідді, тебе беруть завидки. Ти невдоволена, що мені так пощастило, і не вмієш цього приховати.
- Якщо сумління тобі дозволяє, можеш так і говорити,- відказала Бідді.- Повтори це ще раз і ще, якщо сумління тобі дозволяє.
- Ні, Бідді: це просто тобі сумління дозволяє так це сприймати,- заперечив я повчальним і зверхнім тоном.- [152] Не звалюй вину на мене. Мені дуже прикро таке чути, бо це... це погана риса характеру. Я хотів попросити тебе, щоб коли я від'їду, ти в міру своїх скромних можливостей допомогла любому Джо розвинутися. Але тепер я ні про що тебе не прошу. Мені страшенно прикро за тебе, Бідді,- повторив я.- Це... це погана риса характеру.
- Можеш мене гудити або хвалити,- відказала бідна Бідді,- а я однаково завжди намагатимусь тут робити все, що в моїй силі. І хоч би якої ти
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем