Завантажити

спільно схопити її та й повезти з собою; як же надумали, так і зробили. Хоч як кричала бідна дівчина, пірвали її, посадили на свого фрегата й попливли.
Як допливли до Калабрії, стали вони сперечатись, кому вона буде, та кожен хотів її собі мати; не дійшовши згоди, вирішили тоді, щоб уникнути небезпечної колотнечі, оддати дівчину сицилійському королю Фрідерікові, бо той, молодий іще лицар, вельми таке добро полюбляв; як прибули до Палермо, то так і вчинили. Король дуже вподобав хорошу бранку, та, бувши на той час трохи нездужалим, велів одвезти її [323] до пишного палацу в своєму парку, що прозивався Куба, і доглядати там, поки він не прийде до здоров'я; як же велів, так і сталось.
Викрадення дівчини великої наробило на всій Іскії труси; найдужче те людей тривожило, що ніхто не знав, хто і звідки були ті викрадачі. Лише Джанні, якому та річ найбільше на серці лежала, довідався-таки, в яку сторону пішов фрегат, і, не чекаючи інших вістей, спорядив свого кораблика та й рушив уздовж берега од Мінерви до Скалеї в Ка-лабрії, розпитуючи всюди про свою кохану. У Скалеї сказано йому, що дівчину одвезли сицилійські моряки до Палермо. Джанні подався туди не гаючись; по довгих розшуках дознався він, що бранку подаровано королю, а той тримає її в Кубі.
Тяжко зажурився Джанні од такої вісті: не сподівався вже не то коханою своєю оволодіти, а й побачити її будь-коли. Та все ж, зрушений силою любові, одіслав корабля додому, а сам лишився в Палермо, де його ніхто не знав. Часто ходив юнак до тієї Куби і раз якось побачив-таки біля вікна свою кохану, помітила й вона його; обоє були без міри врадувані сій зустрічі. Постерігши, що нікого навкруги не видно, Джанні підійшов ближче, і вона сказала йому, як він зможе до неї дістатися. Добре розглянувшись по замку і парку, він пішов звідтіля, щоб повернутися аж уночі.
Як ізвернуло з полуночі, Джанні знову був уже там; видряпавшись по муру, такому гладенькому, що й дятлові не було за що зачепитись, він переліз у сад, знайшов там жердку, приставив її до вікна, що вказала йому Рестітута, і досить легко добрався до нього. Красуня, яка доти була з ним недоторканою, бережучи своєї честі дівочої, бачивши тепер, що все пропало, вирішила, що найкраще буде, як вона оддасть її Джанні: уволить уже його бажання, а він, може, визволить її звідси. Тим вона зарані одчинила вікно, щоб легше було йому в кімнату дістатись. Тихо влізши через вікно, Джанні ліг коло неї в ліжко. Вона ще не спала і передусім одкрила йому свої думки, благаючи коханого вирятувати її з сієї неволі. Джанні одказав їй, що нічого милішого не може для нього бути, і як він прийде до неї завтра, то все вже влаштує для втечі. Тоді закохані обнялися міцно і, зазнавши кілька разів найвищого блаженства, яке може дати любов, так і заснули в знемозі, як були, обнявшися.
Тим часом король, якому дівчина зразу припала була до вподоби, згадав про неї і, чуючись уже добре на силі, надумав піти до неї, хоч ніч уже й минала; взявши з собою кількоро [324] слуг, він подався з ними потаймиру до Куби. Увійшовши в палац, він велів потихеньку одчинити двері кімнати, що в ній, як йому було відомо, спала дівчина, і ввійшов туди з посвіта-чем у руці. Глянув на ліжко і побачив, що бранка його спить голим голісінька, обійнявшися з якимось юнаком. Страшенним гнівом закипіло королеве серце; ані слова не зронив Фрідерік і ледве стримався, щоб не заколоти обох кинджалом, що завжди при боці носив. Та зваживши на те, що не подоба-річ не то можновладцеві, а й простому чоловікові убивати людей сонних і безборонних, він погамував свій порив і вирішив, що краще буде спалити їх привселюдно на кострищі. Звернувшись до вірника свого, який його супроводив, він промовив:
- Як ти гадаєш, що мені зробити сій перелюбниці, на яку я покладав надії?
Потім почав питати, чи не знав він того зухвалого юнака, що пробрався потай до його дому і насмілився вчинити йому таку ганьбу і зневагу. Слуга одказав, що йому ніколи не доводилось раніш того юнака бачити. Розгніваний король вийшов з кімнати, велівши схопити зо сну обох коханців, як є, голими, зв'язати їх і привести серед білого дня на майдан у Палермо, де, припнувши обох до стовпа спиною одне до одного, виставити до третьої години на людське позорище, а потім того спалити на покару. Давши таке розпорядження, Фрідерік повернувся до свого столичного палацу, повен злості й досади.
Як тільки король пішов, слуги кинулися зненацька на сонних, розбудили їх, схопили і зв'язали без милосердя по руках і ногах; легко собі здумати, як зажурились юнак із дівчиною, потерпаючи за життя своє, як плакали вони й нарікали. Згідно з королівським наказом поведено їх у Палермо на майдан, прив'язано до стовпа і налаштовано в них перед очима кострище, на якому мали їх у призначену годину спалити. Всі палермітяни, жінки й чоловіки, збіглись на ту дивовижу: чоловіки йшли подивитись на дівчину, і всі вихваляли в один голос вроду її та постать хорошу, жінки натомість цікавились більше юнаком і теж дивували красі його та статурі. А нещасні

читати