Завантажити

тепер повелися, що їх, на превеликий сором розбещеним ни-цакам, які вважають себе за людей благородних, годилося б скорше назвати ослами, що виросли не при дворах, а серед ледачої розопсілої черні. Тоді-бо потішні люди інакшим ро-бом ходили, інакше діло робили: як де заведуться, було, свари да чвари між панами, вони їх замиряли, подружжями та приязню людей єднали й родичали, засмучених веселими речами потішали, бенкетарів сміховинками розважали, недобрих за вчинки їхні по-отецьки картали і за все це плати великої не брали; а теперішні на те перевелися, що, знай, од дому до дому поговори переносять, розбрат сіють, всяку гидоту і мерзоту говорять, ба привселюдно творять, одне одного паплюжать і ганьбують, одне на одного пеню волочать, лестощами панів на капості й злочини призводять; і той потішник усім любіший, того ласкавіше пришановує і обдаровує ледаче та нікчемне панство, котрий гидомирними словами і вчинками всіх інших переважує... До якої несвітської соромоти ми дожилися! Чи ж не знак то, що пішли десь усі чесноти і лишили нещасне людство в багні пороків?
Та повернусь до того, з чого я почала, бо справедливий гнів завів був мене трохи вбік. Приїхав, кажу, той Гвільєльмо до Генуї, де його охоче приймали й шанували всі імениті люди. Пробувши кілька день у городі і наслухавшись про скупощі та скнарощі мессера Ерміна, він захотів його побачити. Мессер Ерміно чув, що Гвільєльмо Борсьєре - чоловік достойний, і, мавши в собі, попри всю свою жадність, якусь іскорку благородства, зустрів його з веселим видом і приязними словами, балакав із ним про всячину і, розмовляючи, [71] повів його разом із деякими генуезцями в новий гарний дім, що допіру поставив; показав він усе гостям та й питає:
- Добродію Гвільєльмо, ви людина бувала, чи не знаєте ви, спасибі вам, якоїсь невидальщини, щоб мені отут у залі намалювати?
Почувши Гвільєльмо сії недоречні слова, та й каже:
- Добродію, навряд чи зміг би я підказати вам для сього яке невидальце - от хіба що, може, чмих абощо; та, коли ваша ласка, вкажу вам на таку штуку, якої ви, надісь, зроду не бачили.
- Яку ж би то, прошу вас? - спитав мессер Ерміно, не сподіваючись на таку одповідь, яку дістав. Тоді Гвільєльмо раптом сказав:
- Намалюйте Людяність.
Як почув же мессер Ерміно сії слова, так йому зробилось соромно, що він ураз ніби переродився і не той став, що досі був.
- Добродію Гвільєльмо, - промовив він, - я так її намалюю, що ні ви, ні будь-хто інший ніколи не зможе сказати, буцім я її не бачив і не знаю.
З тії пори - отаку-то силу мало Гвільєльмове слово! - став мессер Ерміно найщедрішим і найгостиннішим господарем, який шанував і своїх городян, і захожих краще, ніж будь-який інший генуезець за тих часів.


ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА
Кіпрський король, присоромлений однією гасконкою, з оспалого стає завзятим
Ще тільки Елізі лишилось одержати останній наказ од королеви; не чекаючи його, вона весело почала:
- Часто бувало, юні дами, що там, де нічого не могли вдіяти різні докори і покари, помагало раптом одно слово, навіть припадком, а не навмисне сказане. Се добре видно і з Лауреттиної оповідки, та і я хотіла б коротенько про се поговорити: годиться-бо пильно слухати всякі хороші і пожиточні речі, хоч би хто їх буде казати.
Так от, за часів першого кіпрського короля, після того як Готфрід Бульйонський одвоював Святу землю, сталося, що [72] одна високородна гасконська дама поїхала на прощу до Гробу Господнього, а повертаючи додому через Кіпр, ганебної там дізнала наруги од якихось безчесників. Скаржилась вона скрізь даремно і вирішила, нарешті, вдатися до короля, але хтось їй сказав, що то марна праця, бо король той такий нікчема та плохута, що не тільки не карає по закону, як кому кривда станеться, а з соромотною боягузністю і сам зносить будь-які образи, і всяке зривало на ньому свою досаду, шпетячи його та безчестячи як завгодно. Почувши сеє і не сподіваючись знайти управи, пані тая задумала присоромити нікчему-короля, щоб хоч трохи утамувати своє горе. От прийшла вона перед нього та й каже плачучи:
- Володарю, я вдаюсь до тебе не для того, щоб вимагати правосуддя за мою кривду, а щоб тебе попросити натомість - навчи мене зносити всякі образи, як ти їх, кажуть, зносиш, то, може, і я зумію витерпіти мою наругу; Бог мені свідком, що, якби примогла, я передала б тобі з дорогою душею той ґвалт, що мені учинено, ти ж бо такий терплячий!
Король, який доти був млявий та оспалий, ніби зо сну стрепенувся і, почавши з кривди, вчиненої тій гасконці, за яку він суворо покарав, став од того часу завзято переслідувати кожного, хто якимось чином уймав честі його короні.


ОПОВІДКА ДЕСЯТА
Маестро Альберто з Болоньї чемніш словом завдає сорому дамі, яка хотіаа його завстидати, що в неї закохався
Замовкла вже Еліза; останню оповідку випадало розказати самій королеві, і та почала по-жіночому любо:
- Ґречні панянки, як зорі оздоблюють ясної ночі небо, як квіти повесні закрашують луги зелені, так дотепні слова прихорошують добрі звичаї та веселу бесіду. Слова такі,

читати