Завантажити

дала таку обіцянку. Та невьажаючи на той жаль, вона хотіла й сама на те диво глянути і пішла в сад разом з багатьма іншими городянками; помилувавшися його красою, вона вернулась додому смутна та невесела, думаючи про те, який обов'язок накладає на неї се чудо. Не могла вона жалю того великого од очей свого мужа приховати; коли він спитав її про причину, вона довго мовчала з сорому, та мусила вкінці розказати йому геть-чисто все.
Як почув про те Джільберто, спочатку розсердився тяжко, та потім, зваживши на чесну жінчину спонуку, погамував свій гнів і так їй сказав:
- Діаноро, не годиться жінці розумній і статечній вислухувати такі прохання, не подоба-річ під будь-якою умовою цноту свою комусь обіцяти. Слова, дістаючись через вуха до серця, діють на нього з більшою силою, ніж дехто гадає, а для того, хто любить, майже немає на світі речей неможливих. Ти зле вчинила тим уже, по-перше, що до слів тих прислухалась, а по-друге, тим, що поставила свої умови. Знаючи твою душевну чистоту, хочу я полегшити твоє становище в зв'язку з тією обіцянкою і дозволю тобі те зробити, що навряд чи дозволив би хтось інший; до сього спонукує мене і страх перед чародієм - він може накоїти нам великого лиха, якби ти намагалась одурити мессера Ансальда. То йди ж до того лицаря й постарайся якимось чином, щоб він звільнив тебе од даного слова й зберіг твою честь, а як не зможеш сього добитись, то оддайся йому вже на сей раз, але тільки тілом, не душею.
Пані, слухаючи мужа, плакала й казала, що не бажає од нього такої милості, та хоч як вона одмагалась, Джільберто твердо наполягав на своєму. Наступного дня рано-вранці мадонна Діанора, одягнувшись не вельми ошатно, подалася в супроводі двох слуг і покоївки до дому мессера Ансальда. Той, почувши, що кохана з'явилась до нього, здивувався непомалу, встав і, велівши покликати чарівника, сказав йому:
- Мені хочеться, щоб ти сам побачив, якого блаженства доступився я завдяки твоїм чарам.
Тоді вийшов назустріч дамі і, не піддаючись якимось бурхливим бажанням, прийняв її поштиво й шанобливо, повів у [564] прегарну світлицю, де в каміні ясно горів огонь, посадив її і промовив:
- Мадонно, якщо довга моя до вас любов заслуговує хоч якоїсь нагороди, прошу вас, скажіть мені, будьте ласкаві, що привело вас до мене такої доби і в такому товаристві?
Засоромлена дама одповіла йому, мало не плачучи:
- Мессере, сюди привела мене не любов до вас і не обіцянка, що я вам дала, а наказ мого мужа, який, зважаючи більше на ваші неймовірні звершення в ім'я тої непогамовної пристрасті, аніж на мою честь і на свою власну, велів мені прийти до вас; на його повеління я повинна сього разу вволити у всьому вашу волю.
Якщо мессер Ансальдо і спочатку був здивований, то тепер, почувши її слова, здивувався ще більше. Зворушений Джільбертовою великодушністю, він змінив пристрасть свою жагучу на співчуття і сказав:
- Мадонно, коли так воно і є, як ви кажете, то боронь боже, щоб я ущербив честь чоловікові, котрий появив таке співчуття до моєї любові. Побудьте ж тут у моїй господі, скільки самі захочете, так, ніби ви мені були сестрою, і вертайтесь додому, коли завволите, тільки прошу вас, подякуйте мужеві своєму, як лише можете, за ту його великодушність, а мене майте віднині за брата свого й слугу.
Почувши такі речі, дама зраділа невимовно і сказала:
- Хоч і знала я ваші звичаї, та ніколи була б не подумала, що моє завітання до вас скінчиться так, як воно сталось; за се я буду вдячна вам поки віку.
Попрощавшись із лицарем, вона повернулась у супроводі своїх слуг до мужа й розповіла йому все, як було; з того часу між Джільбертом і мессером Ансальдом установилась міцна й щира дружба.
Чародій, якому мессер Ансальдо збирався вже дати обіцяну винагороду, побачивши, як благородно вчинив супроти нього Джільберто, а він сам супроти дами, сказав лицареві:
- Боже мене упаси, щоб я, бачивши великодушність Джільбертову у справах честі і вашу в любові, виявився неве-ликодушним щодо моєї заслуженини. Знаючи, що вам сі гроші знадобляться на щось інше, я їх од вас не прийму.
Лицареві стало ніяково, і він почав упрохувати чарівника, щоб той узяв гроші, як не всі, то хоч частину, але все було даремно. На третій день чарівник одворожив свій сад і вирядився в дорогу; мессер Ансальдо попрощався з ним любо і, погасивши в серці своїм полум'я чуттєвої любові до тої Дами, задовольнився братерською до неї приязню. [565]
Що ви на те скажете, любії мої подруги? Де було більше великодушності - чи там, де кохана вже була напівмертва, а любов майже охолола з безнадії, чи тут, де закоханий горів іще ярою пристрастю й тримав у своїх руках любу здобич, за якою так довго полював і з якої мав певну надію натішитись? Думається мені, що нерозумною було б річчю прирівнювати той доблесний учинок до сього.


ОПОВІДКА ШОСТА
Король-переможець Карло Старий закохується в одну
дівчину; совістячися своєї безрозсудності, він видає її почесно
заміж разом із сестрою
Була б то довга річ переказувати всі суперечки, які виникли між дамами, хто

читати