Завантажити

підсвідомий страх перед великою тайною невідомості, хоча зоставався певний дивний холод перед усім, що у людини пов’язане з відчуттям потойбіччя, нетутешності, смерті.
Тому навіть мами, якої Гриць у житті не пам’ятав, він, зустрівши її, трохи боявся… і наразі не міг нічого із тим відчуттям вдіяти.
Літав, мов дух, по цьому дивному часопросторі, зустрічаючи всіх, про кого лише встигав подумати: і милих серцю друзів, і тих же рідних по крові, і ворогів, воріженьків, яким у тому, земному, бутті міг не подати руки…
Подумав і про свою пещену люльку – з’явилася люлька. Запалив. Приємно, ненав’язливо запахло вишневим димком.
Відчуття польоту надавало Грицеві несказанного, вимріяного ще у дитинстві, кайфу. Він подивився вверх. Неба не було. Ущипнув себе. Біль, слава Богу, був. Уявив собі – якби болю не було… Тоді й радості – чортма. Як усе-таки, – задумався, – геніально, за принципом полюсного парадоксу, впорядковано енергію: будова атома і зоряної системи – тотожні.
Кругом себе Гриць бачив простих, знайомих йому та екзотичних рослин і тварин. Згадав сільську відьму Авоську – не з’явилася... Хоча всяких почвар, симпатичної нечисті тут вистачало.
– Це рай? – просто запитав маму Гриць.
– Не знаю, – щиро відповіла мама.
– А пекло є?
– І пекло, і рай – вони у кожному з нас.
– А тут живуть вічно?
– Не знаю. Тут також є тайни, заглянути в які не дано.
– А на Землю звідси відпускають?
– Декого. На якийсь час… Мене ж не відпускали...
– А я… вмер?
– Скоро зрозумієш.
– Мамо! – вперше у житті назвав рідну людиною мамою Органістий. – Ви… Ти не знаєш?
– Ні.
– Якісь ви тут усі трохи пришиблені!
– Щастя завжди трохи дурнувате.
– Дурне?..
– Ні. Не дурне. Дурнувате.
– А Вам тут не скучно?
– Ні, – відповіла мама.
– Дивно.
– Ти ще багато чого не знаєш.
– А хто тут усім керує, так би мовити?
– А ти ще не знаєш?..
– Бачив Ангелів, Чортів…
– Це духи… Керує Світло…
– А скільки я тут?
– Повернешся – зрозумієш.
– А тут сплять, їдять?
– Темрява – сон світла… ми їмо світло. Адже без світла нема ні трави, ні... ні кози, ні свині, ні корови… ні коня… ні яблука…
– А вистачить на всіх світла?
– Мертві за земними поняттями із живими тепер мусять боротися за нього.
– Тому й гасне Сонце?!. – аж закричав Гриць.
– Тому й гасне. Воно потрібне нам.
– А інопланетяни є?
– А ти що, не бачив?..
– Оті чорти, ангели, почвари різні – то і є інопланетяни. Вони також полюють за світлом. Вони єдині з нами, адже джерело енергії – те саме – світло.
– Так запросто ти говориш про все це, мамо. А це не секрети якісь?
– Мене попросили сказати тобі це. Адже саме така інформація викладена на посланій землянами таблиці.
– А!.. – зітхнув про себе Гриць і обійняв маму.
На її обличчі з’явилася сльозина.
Гриць чув, як ця сльозина тече.
Заплакав також, запитавши іще маму:
– Добре, а хто створив світло?
– Світло створила самотня темрява, – відповіла мама.
«А темряву?..» – банально хотілося запитати Грицеві, але він стримався.
Мама відповіла сама:
– А темряву створило самотнє світло, – зрозуміла я тут…
– Так що первинніше?
– Самотність…
– А Христа Ти бачила… мамо? – останнє слово Органістий вимовляти досі боявся.
– Аякже… Хочеш зустріти?
– Варто лише подумати?
– Ага. Серцем.
Біблійний Христос направду був тут, простий та світлий… Як був тут і Пілат.
У Гриця тремтіли ноги. Він мовчав. Мовчали і вони.
Починало темніти.
– Ти, сину, запитував, де рай і де пекло і що це таке, – знову взяла за руку Гриця мама.
– Ага…
– Рай – це світло, пекло – темрява, – якщо просто.
– Дійсно просто.
– Чисте світло – Бог, а вже органіка – відпочинок світла, його остання стадія… яка знову, як батарейка ліхтарика з мінусом і плюсом, може народжувати світло, яке – розумне, чутливе – несе будь-яку інформацію на будь-які відстані із найбільшою швидкістю.
Мама говорила ніби науковець, ніби не своїм голосом, мовби хтось диктував їй.
– А що ж тоді ядро атома урану, яке при розриві дає величезну енергію?..
– Через необережне поводження із вогнем можна втратити дім, а можна обігріти його, приготувати їжу. Тобто світло може переходити лише з однієї системи в інші. І оту свавільну гра з ним – як еквівалентом енергії, яким, до речі, є серед людей і гроші, – можна вважати гріхом.
Убивство світла приводить до темряви, а значить до пекла – до Сатани.
Гриць Органістий мовчав.
Заперечити такій, на диво науковомовній, мамі було годі.
Назустріч йому «льогкой походкой» йшов Сергій Єсєнін і, ніби вгадуючи думки-сумніви Гриця, читав йому: «Успакойся, смєртний. І нє трєбуй правди той, что нє нужна тєбє»...
– Ви... ти тут вірші пишеш? – запитав

читати