Завантажити

Де тонко…

Нарешті я натрапила на те, що мені потрібно.
І потекли струмочком довгі дні, впродовж яких ми були разом. Я думала, це триватиме вічно. Але переконалася, що нічого вічного таки немає. Так і трапилось. Одного ранку я побачила надірвану нитку нашого спільного життя. Вона була маленька і ніби й непомітна, так собі, надірвалося щось. Але тільки те, що я знала про неї, змінило моє ставлення до неї. Я почала соромитися, думати про це постійно, сама ж своїми вчинками надриваючи її ще більше.
А потім взялася зашивати. Нитку дібрала за кольором, тоненьку, майже непомітну. Так і сталося – майже непомітно, тільки інколи муляло при ходьбі. Шов, рубець, рана, про яку знали тільки я і… ти, була, хоч її ніхто не помічав. На тому ж місці за якийсь час знову розрив. Ще більший, ще помітніший. Тепер уже рубець був добре видний. Сторонні помічали, але мовчали, відвертали очі. Ніби так і має бути, ніби нічого не розуміють. Усе ж добре. Тільки рубець муляв, уже постійно нагадуючи про себе.
«Де тонко, там і рветься» – кажуть у народі. На тому ж місці якось від маленького поруху зробився великий розрив. Прірва… Зв`язувати, зшивати, закривати вже не було сенсу.
Якщо щось покидає наше життя, значить воно вже виконало своє призначення, тому шкодувати марно.
Мабуть, доведеться все змінити. Ми більше не можемо бути разом. Я знайшла собі інші… колготки.

читати