Електронна бібліотека/Проза

Ми та інші… (новела)Віктор Палинський
Щось там було – в місці, якого немає, в тій пустоті...Сергій Жадан
...І коли тебе запитають: навіщо?Сергій Жадан
Балада про Ганну КешБертольд Брехт
Для себе есеяВіктор Палинський
ВіршіМикола Істин
Стара пошта (новела)Віктор Палинський
СантаВіктор Палинський
Старый новый мирАнна Катруша
Так чекати снігу, ніби кінця війни...Сергій Жадан
Люди самотні, - говорить, - це ж було помітно відразу...Сергій Жадан
Маламбо (уривок)Тадеуш Слободзянек
ВіршіЄвгеній Юхниця
Усе можливе – можливо… (новела)Віктор Палинський
Це ось наше місто – стоїть на сході країни...Сергій Жадан
Ось і тобі, Магдалино, різдвяної ночі...Сергій Жадан
Заскочені поміж деревОлександр Кириченко
ЛюдословиМикола Істин
Паралельні космосиМикола Істин
ВсесвітиМикола Істин
…і паморозь за фрескою застудиСергій Жадан
Коли в білій палаті клініки Шаріте...Бертольд Брехт
Був мені голос...Сергій Жадан
Але ж ти ніколи не напишеш про те...Сергій Жадан
Ось і добра нагода подякувати за можливість...Сергій Жадан
Номер 13Ольга Полевіна
Що ж, залишмо на час...Сергій Жадан
Приїхавши до чужого міста на початку літа...Сергій Жадан
Дядь Саша працював на Фрунзе в кабаку...Сергій Жадан
ВіршіНая Задніпрянська
Так раптово відцвіла любов…Василь Кузан
Чужі гріхи (уривок з роману)Таня П’янкова
"Тиха країна по Великодню..."Сергій Жадан
Завантажити
1

Потяг цього разу надто довго повз темними полями, селами, біля заспаних хатин, ніби хотів показати мені, яка вона довга - дорога додому.
А бути вдома дуже хотілося. Хоч і минуло лише кілька днів, як я поїхала звідси, але серце стискалося щоразу, коли дивилася на книжечки, куплені в подарунок рідним малятам. Як вони там?
Їздити на фестивалі, виставки доводилося нечасто. Але завжди тягнуло якнайшвидше повернутися додому. Не те, щоб поїздки не давали задоволення, адже така зайнятість була тільки в радість, та ще й на хліб додавала чимало, але… над усе кортіло повертатися до рідних рученят, палаючих оченят і теплих обіймів.
Ще трошки, ще кілька хвилин... Вже будинки рідного міста видно, виглядають де-не-де безсонними очима-вікнами.
Ось і мій перон. Холодний, мокрий, але свій і від того теплий та рідний. Нарешті вдома. Тепер таксі й за кілька хвилин я цілуватиму теплі личка моїх малят.
… дверний замок звично заскрипів, ніби привітавсь, і прочинив назустріч двері.
- М-р-р-р-р-р, – муркотлива кішечка потерлась об мою ногу і відійшла вбік – мокра, холодна її господиня, але все-таки своя. Потягнулася солодко.
- Хороше тобі, кицю, тут вдома, – шепнула я. – Тепло, сито, чого ще треба? А там така мерзлота… та нічого, головне, що я - вдома. Як наші малята? Знову навчали тебе чогось? От шибеники малі! Мабуть, сплять… піду до них. Привітаюся тихенько.
У дитячій кімнаті пахло молоком і… дітками. Поцілувала старшу, потім маленького. Такі теплі, розніжені… солодкі.
- Мої рідні… - притулилася щокою. Тільки носики соплять. Лиш би не розбудити.
Якби не пізній час, зустріли б, як завжди, в порозі. Прибігли б, мало з ніг не збивши й обійняли міцно.
- Скучила за вами… Ой, як скучила! Як добре десь у світі не було б, а тут, біля вас, мені найсолодше. На добраніч, мої хороші. Зайченята мої любі… Погріюся трошки біля вас.
Прилягла. Притулилася до теплого волосся. Сопуть. А пахнуть як!
Коли ще були маленькі - старшенька, а потім і менший, - як я любила тримати вас на руках. Ви засипали, повіки ставали важкими й оченята стулялися. Зручно вмостившись на моїх руках, ви мирно посапували, як от зараз. А я завмирала, щоб не розбудити, і тільки вдихала ваш теплий запах дитини і молока. Які це відчуття! Аж у голові паморочилось і внизу живота щось солодко лоскотало. Мої дітки… Знайте, що я завжди буду з вами! Що б не сталось, як би життя не повернуло. Не знаю, як мені це вдасться, але буду вчитися, буду старатися, буду молитися за вас. Щоб у вас усе було добре, щоб ви були щасливі, навчуся вас розуміти, слухати, чути, підтримувати. Не знаю, чи сама це все вмію, але… ви мене навчите, добре?
Може у когось це материнське відчуття виникає по-іншому, але у мене прийшло відразу, як дізналася, що чекаю вас, першу, а потім і другого. Не хочу когось засуджувати, чи комусь докоряти, бо ж усяке в житті буває, але знаю про себе одне – тільки-но зрозуміла, що у мені є нове життя, – все, я відповідальна за це життя, не віддам його ні за що і нікому, не дозволю скривдити. Не лише через те, що гріх чи інші моральні заборони. Просто НЕ ЗМОЖУ! Адже я така велика, сильна, доросла, і те маленьке життя, яке в мені, мені довіряє, воно поки не народиться, має лише мене, захистком. Як же я можу його зрадити? Ніколи!
Отак і вас. Тільки дізналась - і все: не зачіпайте, моїх зайченят!
А тепер, мої любі, нехай вам насниться велика, біла і пухнаста киця, гарна й привітна. І я теж піду відпочину з дороги.
На добраніч, солодкі…

1


Партнери