Завантажити

великодня на утрені святий огонь сходить з неба. Патріарх входить у печеру до гробу господнього з пучком незасвічених свічок і молиться. Огонь спадає з неба, і самі свічі запалюються, — теревенив далі Копронідос.
— Дивні діла твої, господи, — сказав Єремія й перехрестився.
— А оце пальмові гілки, посвячені в єрусалимському храмі на вербу; це там такі ніби верби, — сказав Копронідос і подав одну гілку отцеві Палладієві. Отець Палладій узяв гілку, подивився, понюхав і поклав на столі. Після його понюхали гілку й другі ченці.
Отець Єремія знов важко зітхнув і глянув на образи.
Тим часом Мелетія принесла чай і поставила на столі, а до чаю подала пухкої паляниці на тарілці. Ченці побрали стакани й розговорились. Копронідос виніс до чаю пляшку рому.
Ченці спершу трохи церемонились, прикривали зверху долонями стакани, одмагались, вважаючи ром за гріх; але невпроханий Копронідос силою поналивав їм рому в чай. Отець Тарасій, випивши півстакана чаю, без сорому взяв пляшку, бурхнув рому в стакан і сповнив його до крис. Мелетія наливала й приносила стакани безперестанку. Пунші за пуншами щезали, неначе ченці виливали їх у безодню.
Попиваючи пунші, ченці все судили цей гріховний мир та гудили “болярів” та скупих на приносини “боляринь”.
— Ще тільки й зосталось благочестя, що поміж купецтвом, — почав отець Ісакій, — благородні ходять у монастирі до церкви, тільки задля того, щоб послухати чудову півчу та подивитись на церемонію, а серце в їх — камінь; гроб одчинений— гортань їх.
— Паничі ходять до церкви, щоб моргать на паннів, а не молитись, — обізвався отец Тарасій з сміхом.
— Ой правда, правда! — знов обізвався Копронідос, ще й важко, але якось роблено зітхнув.
— Гріх твориться в храмі: не стоять на службі благообразно, осклабляються устами, — додав Єремія.
— А говіють — тільки в рот віють, — додав Тарасій і влив у рот трохи не півстакана пуншу, захлинувся й став кашляти, навіть чмихать.
— Кажуть, що в Петербурзі якийсь болярин завів нову віру; сам проповідує в своїх позлащенних чертогах, а болярині грають на органах чи на фортеп'яні та співають, та козлогласують. Ой, господи, спаси нас! — сказав Ісакій.
— Кажуть, що цар звелів тому єресіархові виїхати з Петербурга. А вій і каже: скажіть цареві, що виїду з города разом і воднораз, в одну годину, на чотирьох заставах. Ото цар звелів стерегти, застави, і з усіх чотирьох застав в одну й ту саму хвилину виїхав той єресіарх і поїхав за границю на теплі води, — промовив авторитетно отець Єремія.
— Ото, скажіть! Такі чуда, як і на Афоні, — обізвався Копронідос.
— Не так-бо було! То Пашков, великий багатир, завів нову вipy в Петербурзі. А ви, отче Єpeмiє, мішаєте одне з другим. То колись були масони в Петербурзі, що накладали з чертами, — сказав іронічно отець Палладій, обертаючись до Єремії, як до непросвіченого простого селянина.
— Суєта настала на світі. Мир загруз i бабляється у гpixax, як свиня в барлозі, — далі тяг свій плач отець Єремія.
— А! Враг його бери! Нам байдуже! — сказав отець Tapaciй, виливаючи в рот пунш.
Після чаю та пуншів Мелетія застелила стіл скатертиною, принесла дві тарілки пирогів, поставила тарілки з шинкою, ковбасами, оселедцями, ікрою та сиром. За пирогами та закускою з'явились на столі пляшки з горілкою, наливкою та винами. Копронідос налив ченцям по чарці горілки. Ченці з смаком випили разом, неначе москалі бахнули з рушниць по команді.
— Прошу, святі отці, закушувати; от м'ясне, а от рибне. Це пиріжки з рибою, а оце з м'ясом: хто чого хоче. В нас, в грецьких монастирях, чорноризці їдять i м'ясо. А як у нас їдять у монастирях м'ясо, то й вам не rpix, — сказав Копронідос, щоб надати сміливості братії.
— Який тут rpix! — сказав отець Тарасій i кинувся на ковбаси. — “Не входяче в уста поганить чоловіка, а виходяче з уст”.
— Та воно-то так! Нігде правди діти, — обізвався отець Палладій i кинувся до шинки з жадобою, бо вже довго піснюкав у монастирі. Отець Ісакій та Єремія, одначе, кріпились i закушували горілку пирогами з рибою. Єремія тільки поглядав скоса на ковбаси. Після закуски Мелетія принесла на полумиску здорового начиненого коропа, а після коропа подала шматок печеного поросяти з начинкою; порося було сите, пахуче, з закарцюбленим хвостиком; вона ще й подала хрін до його мов на великдень. Отець Тарасій не ждав навіть, поки його попросить хазяїн, i кинувся на порося, як вовк на ягницю. Отець Палладій одкраяв i coбi добрий шматок. Ісакій та Єремія аж скривились i мовчки дивилися на ситеньку поросятину. Тепла пахуча пара од поросятини страшенно дратувала в їх апетит.
Ісакій понурився i аж здихнув важко.
— Отче Ісакію? — обізвався Тарасій. — Поки ти зітхатимеш, то ми усе порося укладемо в копи. Бери мерщій виделку та їж! — сказав він геть-то нецеремонно. Отець Ісакій і справді побачив, що Тарасій не жартує. Він ухопив на виделку здоровий шмат поросятини й нагріб півтарілки начинки.

читати