Завантажити

- гукнув студент i справдi страшним басом.
Митрополит почав його оглядати з усiх бокiв. Студенти розступились, i великий, як обелiск, студент стояв мiж двома рядами прямо проти митрополита.
- Як же твоє прiзвище?
- Степан Воздвиженський, ваше високопреосвященство, - знов загримiв вiн, аж луна пiшла по великих покоях митрополита.

- Бравий хлопець! Зовсiм богатир Iлля Муромець! Iдiть же до другої кiмнати; там вас нагодують i напоять. На гостиницi вам дадуть квартири, хто хоче парафiї. А вам дорога лежить на Подiл до академiї. Бажаю вам усiм бути митрополитами!
Хлопцi поклонилися в пояс, поцiлували в руку й вийшли з зали, скидаючи її скоса очима. I вони всi захотiли бути київськими митрополитами, дивлячись на розкiшнi покої митрополита, де стояли великi крiсла, критi малиновим оксамитом, з золотими спинками, з парчевими китицями, де лежали килими на кiлька сажнiв, затканi чудовими квiтками й китицями.

Пообiдавши всмак у митрополита, студенти розiйшлися на два боки. Одна часть пiшла до лаврської гостиницi i жила там, доки митрополит не роздав їм парафiй на Українi на продиво українським мужикам, котрi пороззявляли рота, дивлячись на таких чудних кацапських попiв.
Друга половина пiшла на Подiл до академiї. Там молодi студенти здали екзамен, i їх прийняли в академiю на скарбовий кошт.

Туляки встрiли в академiї студентiв з усiєї Росiї. Великоруський синод ще попереду, нiж уряд, спостерiг iдею русифiкацiї, i для того вiн велiв в академiях мiшати українцiв з руськими студентами. Тим-то в Київську академiю пруть семiнаристiв з Костроми, Архангельська, з Волги й Сибiру, мiшаючи їх з киянами, полтавцями, одесцями й iншими i посилаючи українських семiнаристiв до Москви й Петербурга, котрi, одначе, не мають охоти туди їхати.

По розкiшних алеях Братського монастиря, густо обсаджених усяким деревом, гуляли студенти з усiх кiнцiв широкого Росiйського царства. Тут можна було побачить типи пiвночi з жовто-русявим волоссям на головi; можна було побачить широкi шиї й сiрi очi великорусiв, рум'янi лиця українцiв, навiть орлинi очi й носи грузинiв, грекiв, сербiв i болгар, що приїжджають вчиться до Києва. Пiсля екзаменiв усi студенти були веселi, всi весело розмовляли, знайомились, жартували. Довгi й густi алеї в монастирi аж гули од голосної розмови. Студенти з України й Бiлорусiї були цивiлiзованiшi, делiкатнiшi. Вони стояли далеко вище од iнших, навiть розвиттям розуму, i виглядали паничиками й європейцями мiж грубими великорусами. Всi студенти говорили московським язиком, i рiдко траплялося почути спiвучу, м'яку розмову українську. Серед самого монастиря стояла велика гарна Богоявленська церква. На полуденнiй стiнi церкви була залiзна дошка з написом над могилою гетьмана Конашевича-Сагайдачного. Самий монастир з академiєю стояв на Мазепиному дворi. I, невважаючи на те, в академiї Петра Могили, св. Димитрiя Туптала й iнших не було й духу, й слiду тих давнiх дiячiв України, тих Сагайдачних, Могил... В Братськiм монастирi, в давнiй славнiй академiї панував чужий великоруський дух, чужа наука, чужий язик, навiть чужi люди... Все давнє українське лежало десь глибоко пiд землею, рядом з могилою Сагайдачного, а над землею роєм вилися попiд деревом чужi люди з чужої далекої сторони, з чужою мовою, з чужим духом, нагнанi бог зна звiдкiль, щоб загнати ще глибше в землю нашу старовину i новину i поховати її навiки.
Мiж молодими студентами гуляли на алеях професори-ченцi в широких чорних шовкових рясах, в високих клобуках. Широко стелилися по плечах їх довгi намiтки, густi коси. Вони дуже брязкали чотками i, розмовляючи, повертались якось так смiливо, угласто, навiть по-московськiй, що разом можна було б вгадати їх рiд i пiвнiчне поколiння.
Незабаром студентiв роздiлили по номерах. В кожному номерi жило по п'ять, по шiсть студентiв. Там були їх лiжка, там вони навiть пили чай. Опрiчних дортуарiв тодi ще не було. Дiлячи студентiв по номерах, їх знов мiшали мiж собою, помiщаючи навiть землякiв окроми.
Степан Воздвиженський попав в 10-й номер. Разом з ним жили в тому номерi п'ять студентiв з усяких краi'в свiту: українець, болгар, серб, грек i архангелець, родом аж з Лапландiї! Гiрше не можна було вибрать людей, неоднакових по мовi й звичаях. I всi вони мусили жить вкупi, годиться, жити так, щоб не зачепить один одного i ке перебаранчать другим в роботi.
Картина в номерi була дуже чудна. Болгарин сидiв на лiжку, пiдобгавши по-турецькiй пiд себе ноги, i писав, поклавши на колiнах тверду книжку. Серб ходив по хатi, безперестану човгаючи турецькими патинками, вишитими срiблом. На їх обох були турецькi феси з червоного оксамиту, з золотими китицями. Лапландець сидiв у куточку за шафою, все вчився, все мовчав i довго не говорив нi до кого й слова. Його куце жовте лице було темне й сумне, як пiвнiчне небо. Од його нiхто не чув нi веселої розмови, нi смiху, нi пiснi; його нiхто й не зачiпав. Грек нiколи не сидiв у хатi, нiчого не робив, тiльки приходив додому на нiч i швидко з своїми земляками завiв

читати