Електронна бібліотека/Проза

Номер 13Ольга Полевіна
Що ж, залишмо на час...Сергій Жадан
Приїхавши до чужого міста на початку літа...Сергій Жадан
Дядь Саша працював на Фрунзе в кабаку...Сергій Жадан
ВіршіНая Задніпрянська
Так раптово відцвіла любов…Василь Кузан
Чужі гріхи (уривок з роману)Таня П’янкова
"Тиха країна по Великодню..."Сергій Жадан
"Дан. Варвара і варвари" (уривок із роману)Олена Чернінька
"...Зовсім розстроївся дорогою наш оркестр"Сергій Жадан
Між Небом і ЗемлеюВалентина Семеняк
ВіршіХристо Черняев
Лопушане поле (УРИВОК)Катажина Ририх
ШЛЮБНА НІЧОлександр Астаф´єв
«Dolce Vita» (уривок)Марія Микицей
Гора вин (новела)Віктор Палинський
Нарцисизм і стражданняСтепан Процюк
Наодинці з порожнечеюСтепан Процюк
Terra incognitaСтепан Процюк
ПО НЕБУ ВНИЗ (уривок із роману)Наіль Ісмайлов
"Сни з колодязя" (уривок з роману)Алла Рогашко
Спорудження залізничної станції (1931) (дубль)Дебора Фогель
Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
Завантажити

«Dolce Vita» — це історія дивної дружби і ще дивнішої любові, історія здійснення найсокровенніших бажань, навіть якщо для цього потрібно чекати півжиття, історія про неповторність і загадковість кожної миті, а ще про неможливість знайти відповіді на всі запитання.

…Може, так би й трапилося – «ніколи не бачитися», – якби моє тодішнє життя не нагадувало гнучку акацію, водночас всипану колючками і неймовірно розкішним запашним білим цвітом: і було просто неможливо передбачити, куди тебе занесе цього дня і що отримаєш у подарунок – колючку чи пахуче ґроно. І в цьому молодому дуалізмі десь за півтора року мій новий хлопець – фанат жіночого гандболу – вмовив мене піти подивитися з ним міську студентську спартакіаду з жіночого гандболу – наші дівчата грали з політехнічним інститутом. Коли б я була не така життєрадісна і коли б минуло не півтора року, а, наприклад, пів чи навіть рік, слово «політех», може б, викликало в мене якісь спомини чи принаймні туманні асоціації, може б, тоді зателенькали маленькі застережливі дзвіночки в моїй веселій голові чи якесь добре провидіння відвернуло б нас від тієї поїздки на інший край міста.

Але, на жаль, нічого такого не трапилося. Я трохи покомизилася і

повередувала, що не люблю жодного гандболу, що мені не подобається дивитися на людей, які бігають і підстрибують, і якщо вже йти на якусь спортивну подію, то краще на змагання з перетягування каната. Бо колись у десятому класі я якимось дивним чином, вже не пам’ятаю, яким, потрапила на такі змагання, і ті свої враження пам’ятаю ще досі. І навіть тепер, через призму часу, вони здаються мені дуже сексуальними, включно з канатом як своєрідним фалічним символом, а коли його ще й тягнуть у різні боки дванадцять чоловіків, а тринадцятий керує цим процесом, то про що вони думають і що уявляють собі, роблячи це?

Ігор засміявся:

— Я тобі зараз покажу, про що вони думають, – і його голос вже говорив за нього. А потім руки і все решта.

Я завжди дивувалася такому. Ще мить тому ти не думаєш про жодний секс, зрештою маєш купу важливіших і нагальніших справ, треба підфарбувати вії і знайти в бездонній сумці помаду, і подумати, що одягти, і не забути ввечері забрати свій конспект з політекономії, і як це я раніше не помічала, що мене нервує цей колір штор на вікні, і треба купити нові колготки…

А тут за якусь мілісекунду невідомо звідки тебе накриває хвиля найпотужнішого цунамі й змінює все, перетворюючи тіло на гарячу магму, на плазму, на рідке скло; короткі ламкі лінії рухів, повних жаги й бажання; пояс і блискавка на його джинсах і синє листя моїх, що рвучко спадають додолу, й до ліжка так далеко; старе й надійне крісло; гарячі долоні на моїх сідницях; ліани рук – які проростають крізь мене; солоний пісок на повіках; божевільна золота вода безмежного плеса; одне дихання на двох і одне зоряне небо над головою – пульсари цефеїди квазари сліпучий вибух наднової.

 

Звичайно, на початок гри ми спізнилися. Знайшли два вільні місця в п’ятому ряду, сіли. Ігор обійняв мене за плечі, поцілував у голову й почав, на відміну від мене, дивитися, як грають команди. Я на майданчик майже не дивилася, натомість розглядала вболівальників і вболівальниць, якими були заповнені десь дві третини місць. За чотири крісла від мене сиділи дві дівчини і бурхливо реаґували на гру. Вони були майже однаково коротко підстрижені й досить вродливі. Наша, а точніше, Ігорева поява внесла додаткове пожвавлення в їхню поведінку, вболівальниці почали емоційніше кричати й розмахувати руками, час від часу кидаючи погляди на нього. Можливо, ще якісь дівчата звернули на Ігоря увагу, зрештою так само, як і на мене хлопці. Тобто ми з Ігорем були гарною парою, якщо говорити загальноприйнятою мовою, і тому привертали увагу й сприймали її як належне, наскільки це було можливо. Розглядаючи зал і майже не нудьгуючи, все ще гаряча й невагома, звикаючи до криків та шуму, краєм ока я час від часу вловлювала гру на майданчику, якісь окремі динамічні силуети, якусь фігуру, що рухалася не так, як інші. Знічев’я, адже й так особливо не було чим зайнятися, я почала приглядатися до неї: міцно збита, але пропорційна, сильна й швидка, вона відчувала м’яч чи навіть притягувала його до себе, бо завжди опинялася на траєкторії його польоту. І коли м’яч потрапляв до її рук, ця гандболістка дуже вправно кидала його іншим дівчатам або й коротким, майже невловним для ока жестом закидала його у ворота під тріумфальний гул трибун. І це її коротке світле волосся разом з нею бігало, закидало м’ячі, ухилялося від суперниць і раділо перемозі, воно робило її схожою на кульбабу, якій раптом набридло рости на одному місці і вона не вигадала нічого кращого, як обернутися у гандболістку й отак ефектно провести час. І якщо я вправності цієї кульбаби дивувалася про себе, то Ігор з якоїсь миті почав бурхливо виявляти своє захоплення, емоційно хапаючи мене за руку: «Ти це бачила?», «Неймовірно», «Фантастично», «Яка вона швидка», «Як їй це вдається?», «Нічого собі»...

 



Партнери