Завантажити

вашого благословенія на вінець з Оксаною.
Н а т а л я С е м е н і в н а. Як? Це той синочок, котрий учора присягався, що все зробе задля матері, а сьогодні вже й назад?
Б о р и с. В чім же я присягався?
Н а т а л я С е м е н і в н а. Ти дав мені слово, що поїдеш до Ізмайлових в гості. Це раз... А потім...
 
ЯВА 11
 
Ті ж і С т е п а н.
С т е п а н (за дверима). Я силою ввійду, і ніхто мене не зупине.
В о р о н о в. Кто там?
С т е п а н (вбіга). Це я, пане!
В о р о н о в. Что зто? Как ты осмелился войти без доклада?
С т е п а н. Та вже хоч і вбийте, а ввійшов!
В о р он о в. Вон!..
Б о р и с. За що ж ви його проганяєте? Що скажеш,
С т е п а не?
С т е п а н. Ви питаєте? Це дивно, піничу, надто дивно!.. А я ж завжди мав вас за чесну людину. Дійшла до Оксани звістка, що ви засватались на якійсь панночці!..
Б о р и с (з жахом). Як?!
С т е п а н. А тепер вже, може, Оксану й на столі застанете!
Б о р и с. Годі, годі!.. Спала полуді з очей!.. Туман розійшовся!.. Так ось воно що?.. Так ось зачим мене підпоювали?.. Так ось задля чого запрошують мене в гості до Ізмайлових?.. Так ось від чого ваша хворість, мамо? Бач, це та любов ваша свята, котрок ви так похвалялись і котра, мов в ланцюгах залізних, так довго держала мою волю... Так ваша та щирая і тихая мова: “Женись, сину, на кому хочеш”, — бул? кривда, одна облеслива кривда!.. О мамо, мамо! Ще ж ти зробила з моєю душею? З тією душею, в котрій збраз твій завжди був нарівні з богом? Батьку, батьку рідний!.. О, що ж тепер на світі не зрадливе, коли ріднїй батько і мати... А!.. Швидш відціля!.. Промеж чужими людьми знайду я батька і матір!..
Прожогом вибіг, за ним пішов Степан.
Н а т а л я С е м е н і в н а. Синку, синку!.. (Рида).
В о р о н о в. Я тебе, мерзавец, я тебе!.. Вот тебе твой мазунчик!..
Н а т а л я С е м е н і в н а. Ти ж чого дивився? Ти його виховував і пестив! Я жінка неосвічена! Де я була? Що я бачила? У чотирьох стінах вік ізжила, а ти похвалявся, що ти вчений і всезнающий. Ти йому дав змалку волю! Я дурна була, по-твоєму... Себе ж ти цілий вік лічив за розумного, а сина єдиного не зумів до пуття довести. Ох, я нещасна!.. (За сльозами не може говорити).
В о р о н о в (мов ошалілий). Что ж зто? Сколько я того... того читал, но такого случая... Читал я в журналах й газетах... не начитывал. Но каїї же в самом деле стеснять... того... того... свободу, когда свобода должна быть свободна? Ну й пусть его женится, пусть женится хоть на чертовой дочери!.. Я... я звать его не хочу!..
Завіса
 
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
 
Середина хати Завади.
 
ЯВА 1
 
На ліжку лежить недвижна О к с а н а, біля неї у головах сидить З а в а д а , а збоку Г о р н о в.
Г о р н о в (тихо розмовляє). Чудову машину підвели, намоглись дівчину з світу звести!.. І вірить не хочеться, щоб усім цим лихом керувала мати Борисова.
З а в а д а (сумно). Не знаю, що я кому заподіяв лихого. Здається, завжди з усіма поводився по-божому.
Г о р н о в. Не чоловіче діло вчинили, а диявольське!
З а в а д а . Так вже, мабуть, судилося мені зостатись на старості одиноким, без втіхи, без жодної радості... Ні, я винен, винен я!.. Мені не слід було б потурати на її хіть! Забажалося їй довідатись, як ті пани живуть, і намоглася одним лицем: “Піду служити до панів!” Я здавсь на її волю. Не багато й наслужила, один тілько рік, а горя запобігла на цілий вік і собі, й мені... Учора, маріючи, промовила: “Покритка, — каже, — я!” Я з жаху мало не збожеволів. Та вже нагодився С т е п а н, котрий, спасибі йому, розказав мені усе, що витворяли з нею парубки. Люди радять скаржитись громаді!.. Що ж ті скарги, чи вернуть же вони життя моїй дитині?
Г о р н о в. І як ви не встерегли її тоді, як увели з подвір'я в хату?
З а в а д а . Бачите, я пішов до п и с а ря, щоб той дещо пошептав коло неї. Вернувсь додому, аж дивлюсь — її вже в хаті нема. Кинувся по сусідах, по садках та вго-родах! Шукав, шукав!.. Вже й на світ поблагословилось, а її нема, як у воду впала. Та вже як зовсім розвиднілось, знайшов її аж на греблі, біля розореного млг на.
Г о р н о в. Це ось що за село?
З а в а д а . Еге ж!
Г о р н о в (убік). Там вона востаннє бачилась з Б о р и с о м.
З а в а д а . Прийшов я туди, дивлюсь, аж вона лежить мов мертва. Далі розплющила очі. Став я до неї промовляти — мовчить, неначе води в рот набрала. Потім почав я гукати!.. Тут, хвалити бога, нагодився С т е п а н, і вже вдвох ледве-ледве довели її до хати. Як положили ми її на ліжку, так вона почала балакати; але щось таке нісенітне, що й купи не держиться. А згодом заснула.
Г о р н о в. І не прокидалась вона?
З а в а д а . Ба ні, через недовгий час знов щось заговорила, тілько, -мабуть, крізь сон, бо очі її були заплющені.
Г о р

читати