Завантажити

За нашим святим законом тебе треба побити камінням, як паршиву собаку, як прокляту тварюку...
Голос старої перейшов у якийсь лиховісний свист; вона піднесла над Сариною головою стиснуті кулаки, наче хотіла сама в цю ж мить убити її на місці. Сара мимоволі схилилась, чекаючи удару.
— Але, — додала стара спокійніше, — батько твій милосердний і хоче врятувати тебе від цієї страшної кари! Встань же й одягайся.
Сара встала з колін; на обличчі її, спотвореному стражданням, виступили червоні плями, губи були ще сині й тремтіли від нервового потрясіння, і тільки очі блищали гордою відвагою.
— Я не піду за вашого Хаїма заміж, — мовила вона твердо, підвівши голову й окинувши катів своїх презирливим поглядом.
— Що-о? — заричав Гершко, густо почервонівши од люті. — Уб'ю, як паршиву собаку!
— Я смерті не боюсь, — спокійно відповіла Сара.
— Не боїшся? — закричав, стиснувши кулаки й затупавши ногами, осатанілий фанатик. — Не боїшся проклята гойко? То я тебе так мучитиму, що ти проклянеш той час, коли на світ народилася, проклянеш ту хвилину, коли побачила хлопа! .Я придумаю тобі такі катування, які не спадуть на думку й сатані в пеклі... я по краплині точитиму твою чорну кров, я по волосинці оголю твою голову... я повипікаю тобі твої безсоромні очі... розірву рота до вух... Згною твоє падло... — скреготів він зубами, щохвилини ладний кинутись на свою жертву.
Сара стояла нерухомо, якось заціпенівши, наче статуя. Ні один м'яз, ні один промінь її погляду не виказував страху.
— Спинися, брате! — голосно мовила Рухля. — Не оскверняй руки своєї, бо її обвиває талес і вона торкається до десяти заповідей... та й самі катування ні до чого не приведуть! Ой вей! Її серце лукаве й жорстоке в сліпоті своїй, а головне — мета не буде досягнута, — породичатися з такою високою сім'єю, як сім'я святого цадика, і врятувати її душу, запродану самому сатані. Я тобі, брате мій, ребе Гершку, раджу ось що: якщо вона, змія, по-доброму скоритися не хоче, зв'язати її й повінчати... хоч і в моєму дворику: тут, у містечку, хлопів немає... попів немає... всі свої люди й рабин — своя людина... Нехай вона кричить, хоч і на все містечко, хоч на ферфал кричить, а повінчаємо... віддамо малжонкові на руки, й вона сьогодні стане в моєму домі його дружиною, — я ручуся, — а завтра приставити до неї Ривку й вирядити молодих до Львова.
— Розумне твоє слово, сестро, — відповів, заспокоївшись, Гершко. — За всяку ціну треба повінчати її й вирядити... а тоді хай хоч і здохне — туди їй і дорога! Я краще помщуся на паршивому хлопові та на проклятому попові! Навмисне поїду до пана Кшемуського...
Сара дивилася широко розплющеними очима на своїх катів і не помічала жодної іскри жалю на їхніх обличчях.
— Востаннє кажу тобі, — промовив лиховісним голосом Гершко, — якщо ти по своїй волі не підеш одягатися до шлюбу, то тебе зв'яжуть... Гей, Ривко!
— Не клич її! — сказала Рухля. — Я сама впораюсь... Ой-ой, і не писне!
— На всякий випадок обшукай її...
Сара здригнулась і поблідла. Якщо її обшукають, то загине останній порятунок від ганьби й жаху. Вона похилила голову й промовила тремтячим, ледве чутним голосом:
— Якщо мої благання не зворушують твого серця, тату, якщо твоя воля непохитна... то я скоряюся їй... і краще доброхіть піду... Не чини наді мною насильства... Я бачу, що того хоче бог... і йду!
— Так, хоче бог, — з подивом мовив Гершко.
— Атож., моя дитино, атож, — провела по голові Сари твердою рукою тітка, — одягайся... та ось і свої перли надінь, котрі ти дала мені на схов.
Сара швидко глянула на тітку: та держала в руках її перли, ті самі, що вона передала Естерчиній матері. Стара простягла їх Сарі й зловтішне, диявольськи посміхалася.
Сара скрикнула й ухопилася за стілець, що стояв поблизу. Гершко був кинувся підтримати дочку, але Рухля зупинила його.
— Обійдеться. Вона міцна тепер... Дай їй холодної води! — звеліла вона Ривці.
— Атож, води, — прошепотіла Сара й, притримуючись руками за стіну, за двері, пішла в свою кімнату.
Рухля тим часом порадила Гершкові, щоб уникнути вуличного скандалу, привести краще сюди, до неї, рабина, жениха й свідків та й звінчати молодих якнайшвидше в дворику.
Через півгодини Гершко з запрошеними гостями чекав у парадній світлиці виходу своєї дочки. Господиня дому в пишній сукні вітала гостей, пошепки сказавши братові, що Сара зовсім присмирніла, вбиралася спокійно, тільки двічі попросила води.
Минуло кілька хвилин, нарешті двері спальні розчинилися й на порозі стала в пишному вбранні, обвинута серпанком, струнка, мов виточена, постать дівчини;
вона хиталася, наче очеретинка, й Ривка з зусиллям підтримувала її попід руки.
Тітка поквапно підійшла до небоги, за нею сам Гершко кинувся до своєї дочки;
гості закам'яніли, нічого не розуміючи... Крізь білу, прозору намітку видно було мертвотно-бліде, безкровне личко...
Переступивши поріг,

читати