Завантажити

Коли заковиками долі загнаний на піки гострих кутів.

Важкими днями припертий до глухих стін.

На цифрах календарів капюшони з забралами як у катів.

Світ став наче м’ясника стіл.

Скривить душею свято несправедливості дармових всепрощень.

Для огріхів справедливіші небесні терези всевідкуплень.

Мовчать гроби тисячоліттями жодновоскресіннями.

Укотре людьми душенебеса антиідеалами засіяні.

В життєпростір війна

пазурі хижі ввігнала.

Чи на долю зграєю вовчою

напали невдачі.

Землетрусить будівлі на фундаментальних помилках

занадто приземлених логік.

Заступитись спішу в часопросторі за зазнавші поразок,

через захаращеність людства, кроки психологій.

У пекло битви уже на дорозі

заради того щоб вижити хоча б в якійсь перемозі.

Тоді, разом з вдітою бронежилеткою мужності,

прикритий терпінням, й озброєний сміливістю,

і подумки відіславши у небо до творця названого Богом

прохання про допомогу,

беру за помічницю Її у герці де я і горе,

щоб полегшити свої тягарі,

ту що за усі явища найгрізніша,

яка безшабашна найбільше,

бо легше жити з думкою що за плечима

та в якої зорі сяють в нічноволоссі,

що подібна, мені, до весняної дівчини,

бо завжди приходила по моїх близьких навесні,

і забирала їх в засвіти,

її нарекли – Смертю, хоча насправді

кажучи по правді

вона провідниця в інші життя світи,

саме з нею як втихомирецею сумую над місцевими розбиттями в порох,

бо вона знається на них до самих кісток і праху,

їй неосяжній замежовниці переповідаю світові проблеми як анекдоти,

а вона заливається дзвінким веселим сміхом майже аж до нудоти,

і притримуючи руками живота не дає собі лопнути від нестримного реготу,

від якого здригаються галактики цього проминального всесвіту,

я піклуюся про власність у вигляді будинків

та присадиб,

а вона показує мені

на надгробки цвинтарні

і нагадує що ми тут лише перехожі,

усі подорожні,

столярниця-домовинщиця для недоладного,

працівниця пошти поміж світами,

із запасних виходів – з привітами,

для глиняних форм земних – заглада,

як чорноробоча в робітні Природи – закреслює тимчасовість

заради вічності,

ця особа, на вдачу –

мов гумка, стирає невдачі

й позори,

зневажає марнославство як щось пустопрозоре,

за усім в цьому світі із часом справляє поминки

бо безмежне життя в обмежених формах – помилка,

лиш не рушаймо до смерті на передчасні розв’язки,

щоб не прийти з очима зав’язаними,

зазвичай, вона, роздягальниця з тіла – душі, тримається на відстані,

як і мені краще від неї на віддалі,

було, якось, наблизився занадто,

але з її мовчання гробового зрозумів що не варто,

бо там в потойбічних пустотах животворчого змісту не вистачає,

Час, недоторканістю дочасовою,

досвітньою,

перед нами аркуші просторового

від прозорого

до білого виставляє,

на яких Першомайстринею виведеним

духом присутності, кольором чорним, слова дивозводим.

Поету небуття темноту

звороту

проявити у лабораторії поезії

і перетворити в світлі віршовані візії.

Людовіршувальники, виписуймо вишукані поетичноцентричні світи,

вседобра і всещасть витворюймо всесвіти!

Одобрюймо – вогнезорища й планети грунту замерзлого – серцем,

надаваймо розмаїттю – мистецьких красот сенси,

відкриваймо словотворні

між згасанням і сяйвом гармонії,

із перегноєних втрат на днищі

пророщуймо втілення буття філософські всевищі…

Зберігаймо Земні цінності в перетвореннях,

винаходьмо себе словеснокосмічно

і наступномодерно

в новоствореннях.

Робімо ставку на перезавантаження життя,

йдімо на його перепродовження, перешиття…

Земноосвітньо відкриймо поетичну просвітленість –

наступножиттів всесвітності…

читати