Завантажити

й на коні сидить.
Карл зі своїм військом наздогнав сарацинів і гнав аж до Сарагоси, завдаючи їм смертельних ударів. Так загинуло останнє воїнство Марсіля. Сам підступний король Марсіль утік до Сарагоси. Стікаючи кров'ю і потерпаючи від пекельного болю, він чекає допомоги від сусідніх держав. На допомогу Марсілеві пливуть морем могутні війська еміра 7 Баліганта.
Карл з військом повертається у Ронсеваль на поле битви, де загинув Роланд.
205-206
Гей, їде Карл, шукаючи Роланда.
Що квітів бачить в лузі, кожна квітка
Закрашена баронів наших кров'ю
У тузі Карл сліз втримати не може.
Приїхав він під дві ялини гожі,
На трьох стовпах Роландові удари,
А на траві лежить племінник бравий.
Почув король великий біль у серці!
Він зсів з коня, бігцем біжить до нього,
Бере його, на руки піднімає...
Гей-гей! І з туги сам над ним вмліває.
Та ось Великий Карл прийшов до себе.
Тоді князь Найм із графом Ацеліном,
Джефрей з Анжу і брат його Тьєррі
Взяли його й оперли об ялину.
І бачить Карл - лежить його племінник;
По ньому гірко заридав він так
«Хай Бог простить тебе, Роланде-друже!
Завзятий бій почати чи скінчити
Понад усіх ти рицар був єдиний.
З тобою вся моя могутність гине».
Карл умліва, утриматись не може.
207
Великий Карл прокинувся з нестями.
Під руки держать короля барони.
Сам гарний він, хоч на лиці поблід,
Запалі очі муттю затягло.
Сердечно, ревно затужив король
«Роланде мій, твою пречисту душу
Бог прийме в рай святий, на райські квіти!
Чого тобі було в цей край ходити
День в день тебе оплакувати мушу.
По славі вже, по радощах моїх;
Я не знайду вже друга. Є рідня
У мене. Що ж Тобі вже не рівня!»
Руками він волосся рвати став;
Сто тисяч франків жаль великий вчуло...
І кожний тут заплакав, заридав ! [...]
211-212
«Мій царю! - каже тут Джефрей з Анжу.
Не доводи до краю туги-болю.
Зібрати з поля накажи всіх наших,
Яких іспанці повбивали тут.
А Карл сказав «Давай же знак сурмою!»
Заграв у ріг гучний Джефрей з Анжу.
На Карла знак всі франки з коней зсіли,
Побитих друзів швидко віднайшли
І позносили всіх в одну могилу.
Єпископи, ігумени-ченці,
Каноніки і всякі панотці
Благословляють їх хрестом святим.
Несеться з міри й фіміаму дим.
Коли ж усіх вже гарно обкадили,
З пошаною засипали могилу
Й оставили. Що ж їм лишалось більше
У цей час з'являються полки аравійського еміра Баліганта - союзника Марсіля. Війська Карла приймають бій. Розлючений король б'ється пліч-о-пліч зі своїми воїнами, щоб помститися за смерть Роланда та його загону. Почалася довга, запекла битва, в якій полягло немало воїнів з обох боків. І лише після смерті еміра, який загинув у двобої з королем Карлом, французи отримали значну перевагу і погнали ворога до стін Сарагоси.
Брамімонда, дружина короля Марсіля, піднявшись на високу вежу, побачила поразку сарацинських військ. Почувши це і Марсіль сповнений смутком, помирає.
Карл Великий захопив Сарагосу і полонив царицю Брамімонду. Війська франків кораблями повернулися на батьківщину.
268-269
Вернувся вже з Іспанії володар
В найкращий город франків Аквісгран.
В палаті ставши, він іде в світлицю.
Хороша Альда йде йому настрочу
Й питає в нього «Де ж є граф Роланд,
Що присягав мене за жінку взяти»
Король за горем світу вже не бачить;
Він гірко плаче й бороду рве білу
«Сестричко люба, не питай, бо згинув.
Я дам тобі ще кращого в заміну
Мій син Люї! - Я ліпшого не маю.
Колись він буде королем в цім краю».
І каже Альда «Дивні це слова
Не дай це Бог, ні ангели тепер,
Щоб я жила, коли Роланд помер!»
Поблідла вся і впала нежива
У Карла стіп; Господь прости її
Заплакали у тузі франки всі.
Знайшла красуня Альда свій кінець.
Король гадав ще, що вона зомліла;
Горює, тужить він, і плачуть очі;
В обійми взяв її, підняти хоче,
Однак на плечі звисла голова.
Король побачив Альда нежива!
270
Король вернувся вже до Аквісграну.
Там близ палати, посеред майдану
Стоїть закутий зрадник Ганелон.
Його кати прив'язують до палі,
Ремінням в'яжуть зрадникові руки,
Січуть різками, палицями б'ють.
На ліпше він не заслужив, мабуть.
Він суду жде і терпить люті муки.
271 - 273
Ось що говорить давній літописець
Король позвав людей із всіх країн;
В каплицю в Ахен всі вони зійшлися.
В Сильвестрів день святочний це було;
Великий празник справив там король
Й казав почати судову нараду,
Як покарати Ганелона зраду;
Казав під суд поставити його.
Граф Ганелон став перед Карлом сміло.
З лиця він гарний був, вродливий тілом.
Коли б не зрадник, то б то був барон!
І дивиться на франків Ганелон,
На всіх суддів своїх, на свояків,
І голосом могутнім каже так
«Послухайте, пани барони, пробі!
Володар наш держав мене при собі.
Я завжди щирим, вірним був йому.
Роланд мене ненавидів; тому
Й задумав горе, смерть мені знайти,
Казав послом у Сарагосу йти.
Там тільки розум мій мене зберіг.
Роланда слушно зрадити я міг
І Олівера й друзів

читати