Завантажити

Старо-французький епос
1-7
Король франків Карл Великий протягом семи років захопив і розорив в Іспанії усі міста, а їхніх жителів навернув у християнство. Лише Сарагоса залишилася незавойованою, там і перебуває сарацинський король Марсіль, правитель Іспанії, зі своїми «князями та графами». Марсіль знає, що Карл зі своїм військом збирається йти на Сарагосу, останній притулок невірних. Сарацинський король у відчаї він не має достатнього війська, щоб чинити опір франкам, і боїться ганьби бути полоненим або вбитим.
Розуміючи, яка небезпека нависла над ним та містом, правитель Іспанії скликає раду. З усіх присутніх лише хитрий Бланкандрін радить наступне Карла необхідно обдурити. Нехай Марсіль пошле франкам багаті подарунки та заручників на знак примирення і пообіцяє, що прийме зі своїми підданими християнство і сам стане васалом Карла. Короля франків треба переконати, щоб він із військом повертав додому без зайвого кровопролиття, а Марсіль пізніше прибуде до Франції у визначений день для обряду хрещення. Зрозуміло, що насправді сарацини обдурять франків, сподіваючись, що ті залишать Іспанію, а Марсель не приїде до Франції.
Король Марсіль погодився на цю пропозицію і відрядив до Карла посланців на чолі із Бланкандріном.
8
На радощах пирує наш володар.
Здобув Кордову, мури зніс до тла,
Своїм камінням вежі постручав.
Там рицарям його припало много
І срібла-злота й плаття дорогого.
Поганця в місті не було й одного,
Який живим зостався б без хреста.
Володар вийшов у великий сад.
З ним був Роланд, Самсон і Олівер,
З ним був і Ансеіс, був і Джефрей,
Хорунжий 4 королівський із Анжу.
Крім них був там Джерін, був і Джер'єр;
А де ці два, там завжди й інших повно;
З одної Франції п'ятнадцять тисяч.
На білім шовку рицарі засіли;
Гуляючи, одні у кості грають,
Старі, поважні - в шахи, а меткі
Молодики стають до поєдинку.
Ріс під ялиною рожевий кущ,
Там сів на щирозолотому кріслі
Пан Франції солодкої, король.
Білобородий, сива голова,
І гордий стан і благородне тіло;
Коли б шукав, без труднощів пізнав би.
Посли тут разом позсідали з мулів,
Облесливо його вітають всі.
9-10
Озвався перший Бланкандрін. Він каже
До короля «Хай Бог тебе спасе,
Тебе, достойний слави і пошани!
Могутній цар Марсіль велить сказати,
Що рад би він закон Христа прийняти
І дати спорий пай своїх достатків
Ведмедів, левів, швидконогих псів,
Сімсот верблюдів, яструбів чимало,
Чотири сотні мулів з сріблом-злотом,
Щоб мав його на п'ятдесят возів,
А щирозлотих бізантинок стільки,
Що зможеш ти все військо оплатити.
Тобі вже досить в цій землі сидіти,
Пора піти до Франції, до Ахен,
Куди й мій пан збирається іти».
Простяг до Бога руки наш володар,
Чоло склонив він під вагою дум.
Гей, та й понурив голову володар!
Ніколи він не квапився із словом,
А що сказав, роздумавши сказав.
Підводиться. - Який сміливий вид!
І каже «Гарно ви, посли, сказали.
Король Марсіль - це мій завзятий ворог;
Так що ж мене запевнить в правді слів,
Що їх ви тут говорите мені»
А сарацин «Закладники запевнять;
Дістанеш десять їх, а хоч би й двадцять;
А жде їх смерть, свого я сина дам.
Коли ж в своїй палаті царській станеш,
Святкуючи святого Михаїла,
Тоді й мій пан готов туди прийти.
У нього думка охреститись тамки,
У ваших божих купелях святих».
На те король «Він зможе ще спастись!»
11-12
Був гарний вечір, ясно сяяло сонце;
Король велів вести у стайню мулів,
Велів намет поставити в саду,
І всіх послів просити до намету.
Там рицарів дванадцять їх приймало;
До світу сонця провели там ніч.
Піднявся майже рівно з днем володар,
Прослухав утреню, прослухав службу,
А потім вийшов, щоб кінчати раду.
З баронами король рішає все.
Володар вийшов під ялину й кличе
Своїх баронів, щоб кінчати раду.
Йдуть князь Одж'єр, Турпін архієпископ,
Старий Річард з племінником Анрі,
Хоробрий граф гасконський Ацелін,
Тедбальт із Реймс, свояк його Мілон;
Крім них був там Джер'єр, був і Джерін,
Прийшов із ними також граф Роланд
Із шляхтичем хоробрим Олівером.
Багато франків з Франції було.
Був Ганелон; якого ділом зрада;
Гей, почалася та злощасна рада!
13-14
«Пани барони! - каже їм король.
Марсіль прислав своїх послів до мене;
Він спорий пай дає з майна свого;
Він просить, щоб до Франції вернутись,
А він в мою столицю прийде, в Ахен,
Там прийме наш спасительний закон,
Хрестившись, буде ленником 5 моїм;
Так каже. - Скільки правди в цім, не знаю».
На те всі франки «Тут нам стерегтись!»
Сказав володар, що сказати мав.
Не згодний з ним лише один Роланд;
Він квапиться відповідати й каже
До короля «Марсілеві не вір!
Сім літ, як ми в Іспанію прийшли.
Король Марсіль - він завжди був зрадливий!
Раз він прислав поганців щось п'ятнадцять.
У кожного була з оливки гілка
Й такі ж самі слова їх теж були.
У франків ти питав тоді поради.
Ну, та й нараяли ж вони тобі!
І ти послав двох графів до поганця
Один Базан був,

читати