Завантажити

небагато, а митарств чимало: дошки, скло, цвяхи...
Д і д. Сказав собі: піду погляну хто. Господар повернувся чи так хто?
К р а в ц о в. А чому серед ночі?
Д і д (засміявся, не розтуляючи вуст). Вдень у лісі боюся... Вдень і заблудитись у ньому можу. А вночі ліс для мене — як своє дворище. Вночі він мені звичайний.
К р а в ц о в. Як ви?
Д і д. Нічого. А ти?
К р а в ц о в. Теж нічого.
Д і д (обійшов, подивився на двері, вікна попробував руками). Добряче зробив. А чого це надумав?
К р а в ц о в. Колись тоді... Аза просила мене, коли господар не повернеться, то щоб добудували. Збиралась тут жити.
Д і д. Довго думав.
К р а в ц о в. Раніше не випадало.
Д і д. З наших кого зустрічав?
К р а в ц о в. Тамару.

Пауза.

Д і д. Вона тебе двічі від смерті врятувала. Прямо-таки врукопашну зі смертю билась за тебе... В цій хаті тоді вона знайшла Азу вже... а ти ще дихав. Сама принесла в загін. Вона в землянку для тебе якоїсь трави м якої наносила. А ліків треба було, так німецьку санітарну машину підірвала... Згоріло все: і машина, і німці, і таблетки.

Пауза.

Повз землянку, де ти лежав, ходили навшпиньки, бо Тамара, як тигриця, берегла тебе. Вона ладна була вітер зупинити, аби тобі було тихо. Тепер ви побралися, мабуть.
К р а в ц о в. Ні.

Пауза.

Д і д. І таке буває. А ти ж як? Столяруєш?
К р а в ц о в. Ні, на заводі.
Д і д. Нічого живеш?
К р а в ц о в. Нічого.
Д і д. А я один. Ось бачиш, і літом, і зимою в Мишковій шапці. (Обережно зняв з голови, погладив). Сам. І хата хороша, і пенсія персональна, і шана, а в душі — протяг, холод... І дружина, і Мишко пішли... Пішли і не зачинили дверей у моїй душі — так холод і находить. Думав, час затамує, а воно — ні.

Якісь звуки музики, наче спогади.

Довга пауза.

Ті, що пішли, вимагають, аби ми по совісті жили. По чистій совісті.

Наче його хто запитує.

Це так! Совісті немає сірої, рябої, в крапочку. Совість або чиста, або не чиста.

Пауза.

Дивись, Кравцов, щоб і ти (по паузі)... по совісті.
К р а в ц о в. Ніч яка темна.
Д і д. Гроза буде — хмара аж на землю лягає.

Довга пауза. Затемнення.

Лишилося тільки світлове коло на Дідові, на Кравцеві. З'являються ще світло-голубі кола, а в них — Мишко, Аза, Оленка. Німа сцена. Спалахнула блискавка, вдарив грім, погасив голубі кола.

К р а в ц о в. Завтра поїду.
Д і д. А я, мабуть, сюди переберусь, ближче до... Лісником уже пропонували. Погоджусь.

Довга пауза.

Знову випливають у світлі Дід і Кравцов. А в голубих колах — Мишко без шапки. Аза, Оленка. І здалеку ледве чутні три залпи.


КАРТИНА ВОСЬМА

Кабінет Василькова. Обстановка та ж, але впадає в око крісло, на якому сидить директор. Оббите шкірою, просторе: в ньому, здається, і спати можна.
Васильков щось пише, коли заходить Кравцов, він на мить відірвався від роботи, жестом запросив сісти.

В а с и л ь к о в. (дописав аркуш, переглянув, узяв телефонну трубку). Я в себе. Чекаю Москву. (Поклав трубку, підвівся, подав руку Кравцову). Привіт відпускникам! Засмаг, схуд — це непогано, але чому не добув, приїхав раніше? За заводом скучив?
К р а в ц о в. Скучив.
В а с и л ь к о в. Отак я за останні роки жодної відпустки не добув до кінця. Тягне на завод. Усе здається, ніби там щось трапилось. Повіриш, заходжу на завод, наче в свою хату, — огортає якимсь теплом.

Пауза

Що нового?
К р а в ц о в. У мене нічого, а у вас?
В а с и л ь к о в. По-старому. Остання декада — штурмуємо. Нового? (Посміхнувся). Ось крісло поставили мені нове. Люблю зручність. Та й проводжу я в ньому півжиття. До пенсії п'ятнадцять років, якраз його й вистачить. Шкіра добряча, не протреться. (Спохватився). Кравцов, чому ти так пізно зайшов? (Глянув на годинника). Зараз же дванадцята ночі. Міг би і завтра.
К р а в ц о в. Справи...
В а с и л ь к о в. По очах бачу — ініціативу приніс. Викладай! Економія буде? План буде? Основні показники ініціативи?
К р а в ц о в. Важко сказати. "
В а с и л ь к о в. Про що ж говорити, коли не продумав?
К р а в ц о в. Продумав.
В а с и л ь к о в. Слухаю. Люблю нові думки. Чаю хочеш?
К р а в ц о в. Дякую.
В а с и л ь к о в. Людина може придумати таке, що потім слухаєш і дивуєшся. (Відкинувся на спинку крісла). Цікаво, що ти за відпустку надумав?
К р а в ц о в. Ви, товаришу Васильков...
В а с и л ь к о в. (жест). Знаєш, Кравцов, я не так уже й набагато старший за тебе, а на вигляд, пробач, ніби ровесник. Давай на “ти”, зручніше.
К р а в ц о в.

читати