Завантажити

Хай тут переді мною буде сто, тисяча чоловік, я скажу їм: прислухайтесь до себе! В кожного з вас або жевріє вогник того першого, чистого, справжнього кохання, або ви чекаєте, коли він спалахне...

Пауза.

А може, хто сам погасив його, той карається все життя.

Пауза.

Кравцов! А коли з тої тисячі вийдуть кільканадцять і скажуть тобі: кохання справжнього немає! Кохання — то рожеве марево!

Пауза.

Я їх запитаю: як же ви живете серед людей? Забирайтесь на інші планети! На Землі вам місця немає!!! (Підійшов, опустився на табуретку. Дивиться на голубі олені). Ви не видумані! Ви є! Мої голубі олені!

Повільно темніє.
Народжується музика. Сцена в смугах світла і темряви. Кравцов і Оленка танцюють вальс.
Переміна світла.
Кравцов сидить у кріслі — заснув. Чути дзвінок. Кравцов прокинувся. Швидко зачинив двері до кабінету, впускає гостей. Заходять Конопліцький і Тамара, їх змінили роки, але вони обоє ще молоді на вигляд.

К р а в ц о в. Ви?..
К о н о п л і ц ь к и й. Ми... (Вітається з Кравцовим).
К р а в ц о в. (цілує руку Тамарі). Молодці, що згадали. Правда, щороку телеграми поздоровчі одержую, а щоб просто — то ні.
К о н о п л і ц ь к и й. На весілля запрошували листом. Пам'ятаю, я ще і план нашої квартири намалював.
К р а в ц о в. Це було давно.
Т а м а р а. Ранній ранок, а ти вже наче зібрався кудись іти. На роботу? Сьогодні ж вихідний...
К р а в ц о в. У нас менше вихідних. (До Конопліцького). Ростеш, Конопліцький! Чув, уже член-кореспондент!
К о н о п л і ц ь к и й. Не думав, не гадав — само прийшло!
К р а в ц о в. Задаєшся. Я читав твої роботи. Варті уваги.
Т а м а р а. Як здоров'я?
К р а в ц о в. Відмінно.
Т а м а р а. Змарнів.
К р а в ц о в. Роки. Сідайте в моїй хаті — я пригощу шампанським, коньяком, консервами і ковбасою,
Т а м а р а. Холостякуєш?
К р а в ц о в. А чим погано?
К о н о п л і ц ь к и й. Ми так і думали...
К р а в ц о в. Будемо снідати?
К о н о п л і ц ь к и й. Я людина долі, та спершу про справи.
К р а в ц о в. Будь ласка. Якщо так терміново.
К о н о п л і ц ь к и й. Чим почати розмову, давайте сядемо. Щоб було чинно, благородно.

Пауза.

А ти трохи подався, мій дорогий Миколко. Видно, працюєш як каторжний. І товариш хороший, і люблю я тебе...
К р а в ц о в. Оце та ділова розмова?
К о н о п л і ц ь к и й. (до Тамари). Почнемо, Тамарочко?
Т а м а р а. (по ній видно — чимось занепокоїлась). Може, Кравцов кудись поспішає?
К р а в ц о в. Я до ваших послуг.
К о н о п л і ц ь к и й. Починаю! (Схопився. Ходить по кімнаті). Дуже важко, майже неможливо жити з жінкою, яка говорить правду!
К р а в ц о в. Сумнівна істина.
К о н о п л і ц ь к и й. А ти її постарайся засвоїти. Я вже збиваюся з послідовності.

Пауза.

(Зупинився). Я привіз свою дружину тобі. Знак оклику, пауза. Повторюю — свою дружину — тобі! Все почалося з правди, яка мала такий вигляд: “Дорогий мій друже Конопліцький, ти найпрекрасніший чоловік. Я була певна, що жити будемо добре і навіть покохаю тебе, але з цього нічого не вийшло. Я кохаю іншого.

Пауза.

Кохаю Кравцова... Більше критися перед тобою не можу”. Ось основний зміст промов, які вона почала все частіше проголошувати.

Пауза.

І поїхала до тебе... Я теж приїхав, аби ти не подумав, що вона втекла. Ми — по-доброму.

За бравадою слів відчутно гіркоту і жаль, що так сталось. Запала напружена мовчанка. Кожний по-своєму переживає почуте.

І ще додам: знай, Кравцов, як там ви домовитесь — не знаю, але для Тамари в мене завжди серце (посміхнувся) відкрите.

Пауза.

Я пройдусь, місто ваше подивлюся. (Швидко виходить).

Кравцов устав, ходить по хаті, видно, не знає, як почати розмову з Та марою. Та й про що? Мовчанка затягнулась.

Т а м а р а. Кравцов, не сердься. Може, не так треба було сказати, як це зробив Конопліцький, але суть вірна. Я роками готувалась до цієї розмови. До розмови з тобою, а тепер не стало слів.

Пауза.

(Відійшла в протилежний бік кімнати). Так, мабуть, з того, певно, з того почалося... коли я тебе винесла... Коли ти напівживий марив нею, Ілонкою, марив, і шукав, і вірив, і побивався за нею... Я ще тоді наче напилася чужого кохання, напилася і сп'яніла... Гадала — пройде, а воно ні.

Пауза.

Кравцов, тобі важко жити самому? Все думаю, які в тебе рани! Болять і досі? Я ж кожну твою... Я не хочу, не думай, наче прошу вдячності, ні, Кравцов!

Довга пауза.

К р а в ц о в. Ти врятувала мені життя. І я не забув —

читати