Завантажити

Європи і повелитель найбільших сил світу, що міцно стояли над тихим Дунаєм, над Дніпром широким, над Євфратом і Тигром, над синім і білим Нілом...
Ноги під нею задрижали.
Але свідомість мала майже ясну. Він був прекрасно одягнений,— стрункий і високий. Мав чорні як терен, блискучі, трохи зачервонілі очі, сильне чоло, матово-бліде обличчя лагідного виразу, тонкий, орлиний ніс, вузькі уста й завзяття біля них. Спокій і розум блистіли з карих очей його. На дорогій темній котарі біля дверей одаліски виразно відбивала висока постать його.
Стефан Дропан зі Львова був кращий, бо не такий поважний. Та сей був молодший від Стефана. Така молодість била від нього, що не могла собі уявити, як він міг би стати старцем з білою бородою і зморщеним обличчям, якого їй описував у Кафі учитель Абдуллаг. Се видалось їй просто неможливим.
Спустила очі вниз і ручку зняла з залізної крати... Чула, як обкинув її поглядом згори додолу, мов жаром обсипав. Збентежилася так, аж кров їй підійшла до личка. Засоромилася того, що її невільницький одяг закривав красу її тіла. За хвилинку виринув у неї ще більший страх на думку, що скаже її пані на те, що султан так довго задержався тут…
Мимохіть підвела вії та благаючим поглядом показала султанові двері своєї пані, немов прохаючи, щоби скорше йшов туди. І знов спустила свої сині очі.
Але чи султана Сулеймана задержав білий квіт ясмину, що заглядав у вікно, чи білолиций місяць, що пронизував пахучі листочки ясмину, чи біле, як ясмин, личенько Настуні, чи її переляк — досить, що султан не відходив; стояв, вдивляючись у неї, як в образ. За хвилю запитав:
— Я тебе ще ніколи не бачив?
— Ні,— відповіла тихе, ледве чутно, не підводячи очей.
— Як довго ти тут?
В тій хвилі відчинилися двері сусідньої кімнати й виглянула султанська одаліска з розгніваним обличчям.
Султан рухом руки дав їй знак, щоб зачинила двері. Вона на одну мить спізнилася виконати наказ, на мить, якої треба, щоб кинути гнівним поглядом на свою служницю як суперницю. В ту мить молодий Сулейман обхопив поглядом обидві жінки. І сказав до Насті, збираючись до відходу:
— Ти підеш за мною!
Зовсім збентежена, глянула Настуня на свій одяг і на свою паню. А та стояла мов громом ражена. Настя махінально пішла за Сулейманом. Ідучи, чула на собі погляди своєї пані. А в дальших кімнатах і своїх товаришок, що кололи її завистю, мов затроєними стрілами.
 
Ill
 
Не пам'ятала, як і куди йшла і як опинилася в невеличкім наріжнім будуарі гарему, де в закратовані вікна заглядав синій, міцно пахучий боз.
Серце в її грудях билося так сильно, що сперла знов руку на крату вікна.
Молодий Сулейман підійшов до неї і, взявши її за руку, повторив своє питання:
— Як довго ти тут?
— Три тижні,— відповіла майже нечутно. А груди її так хвилювали, що запримітив се султан і сказав:
— Ти чого така перелякана?
— Я не перелякана, тільки не знаю, як тепер покажуся на очі своїй пані, якій я мимохіть перебила твій прихід.
Забула з перестраху додати який-небудь титул, належний володареві Османів. Говорила просто через “ти” і “твій”. Він, очевидно, взяв се на рахунок незнання мови і звичаїв.
— Ти зовсім не потребуєш показуватися їй на очі,— відповів, усміхаючись.
— Чи ж не так само зле буде мені тепер у кождої з твоїх жінок? — замітила дуже тихо. Султан весело засміявся і сказав:
— Ти, бачу, не знаєш, що котру жінку чи дівчину султан раз діткне, її відокремлюють і дають їй окремих невольниць і євнухів.
Зрозуміла. Мов лискавиці, осліпили її на мить нові, зовсім несподівані вигляди.
Хвилину билася з думками й відповіла, вся спаленіла від сорому:
— Мусульманам Коран забороняє насилувати невольниць проти волі їх...
Молодий Сулейман споважнів. Пустив її руку і здивований запитав з притиском на кожнім слові:
— Ти знаєш Коран?
— Знаю,— відповіла вже трошки сміліше.— І знаю, що Коран у багатьох місцях поручає як богоугодне діло освободжування невольниць, а передовсім лагідність і доброту супроти них. І знаю, що ти наймогутніший сторож і виконавець приписів Пророка,— додала, незначно підводячи очі на молодого султана Османів.
— Хто вчив тебе Корану? — запитав.
— Побожний учнтель Абдуллаг, у Кафі, в школі невольниць. Нехай Аллаг Акбар дасть йому много добрих літ!
— Він добре вчив тебе.
Обое дивилися на себе; якби відкрили в сій палаті щось зовсім несподіване. Вона не сподівалася ніколи, що буде мати нагоду в чотири очі говорити з могутнім падишахом і може випросити у нього свобідний поворот до рідного краю. Чула всіми нервами, що ся молода людина здібна до благородних учинків. І вже ввижався їй у далекій мрії рідний Рогатин, і церковця св. Духа, і сад біля неї, і луги над Липою, і великі стави, і білий шлях до Львова... Аж покрасніла від мрії, як сніжний квіт калини, сонцем закрашений.
А

читати