Завантажити

був подібний.
Відкрились двері і мене покликали в сусідню кімнату. У просторій кімнаті проти виходу за письмовим столом сидів молодий агент. Я увійшов – він став, привітався і просив мене сісти напроти нього. Тут же по правій руці в куті, за машинкою, сидів другий агент. Перший почав питати мене:
– Ви називаєтесь?
Я назвав себе.
– Дійсне чи псевдонім?
– Чим ви займались до Революції?
– Журналіст.
– Коли були вперше арештовані і за що?...

– В 1901 році за розповсюдження прокламацій поміж аграрних робітників. В 1906 році – жандармами в пішому полку, в Києві, де яко старшина організував гурток Воєнного Союзу. За це відсидів 5 і пів місяців і був звільнений від служби. І, нарешті, з оголошенням I-ї Світової Війни в третій раз яко редактора українського журналу – "за сношеніє з австріяками". По цих двох звинуваченнях був адміністративно висланий в Наримський край на час війни.
– Коли вернулись?
– В 1917 році, з початком революції.
– Чим займались в часи революції?
– Від початку революції до приходу на Україну поляків був Начальником Народної Міліції.
– Як називалась ваша організація?
– "Повітова Народна Міліція", "Столична Міліція" і „Кіш Охорони Республіканського Ладу"...
– Знаєт лі вас хто з відомих большевиків?...
– Знаєт Голова Народних Комісарів СССР, т. Риков, з яким я складав статистику ссилки, также прибувший до Кам'янця Начальник ОРТОЧека (Окружноє Транспортноє Чека) т. Данішевський. Він був в одному і тому ж посьолку, що і я, в ссилці. Часто бував в нас в хаті, бавився з моїм хлопчиком, тоскуючи за своєю родиною, що зосталась у Москві. В передреволюційні дні він втік з ссилки по моєму паспорту, який згодом переслав мені в Київ...
– Так, так!... Признаюсь, що перший раз мені доводиться переслуховувати товариша з таким політичним стажем... – і, звертаючись до другого агента, запитав:
– А де у вас такий тимчасовий відділ?...
Місцевий агент бадьоро збив свою шапку на затилок, зухвало розреготався і перепитав:
– Тимчасовий відділ? Ха - ха - ха!... Та подвал, ніщо інше!...
В ту хвилину надійшов комісар Моренко і, усміхаючись до мене, спитав:
– А чому це, товариш Богацький, не прийшли на засідання Комісії по організації Народнього Університету?
– Бачите чому, – відповів я.
– Ну, нічого, нічого не сталось, – заспокоював мене комісар. – Перейдіть на мінутку в сусідню кімнату і ми тут порадимось.
Дійсно, за де-кілька хвилин мене покликали і оповістили:
– Ви працюйте спокійно, як працювали досі, лише дайте підписку про свій невиїзд з Кам'янця.
Я згодився на це і, підписавши якийсь папір, ми з Моренком вийшли з Чека і розійшлися по своїх місцях праці...

33
Коли большевики з успіхом розбили армію Бредіва і тиснули поляків в їх кордони, відчуло їх натиск і військо Української Республіки та її Уряд. Чимало урядових осіб виїздило, хто за кордон, хто держався армії. Володимир Мусійович Чехівський, голова Кирило-Методіївського Товариства, задумав переїхати з Кам'янця-Подільського до Вінниці, щоби з наступом большевиків на останні терени УНР знайтися по той бік бойової лінії, де була дорог? йому могилка недавно померлої донечки.
Перед виїздом з Кам'янця Володимир Мусійович скликав збори Кирило-Методіївського Братства, де передав особисто мені і наказав пильнувати його інтереси в змаганні з чорносотенною зграєю під проводом єпископа Пимена, завзятого ворога українців і особливо Кирило-Методіївського Братства. Під його впливом були майже і всі їх настоятелі. А сам він захопив центральну і найбільшу церкву, так званий Катедральний Собор, хоча мав свою, архиєрейську церкву.
Кирило-Методіївське Братство, що не мало більшої кількості священників, крім протоєрея Петра Табінського, що відправляв Богослужби в маленькій тісній Петро-Павлівській церковці, настоятелем якої був колись професор Юхим Сицінський. Завданням Братства було захопити саме Катедральний Собор, де би могло збиратись на Богослужби численне Кирило-Методіївське Братство і де міг би правити українською мовою о. Петро Табінський.
Другим завданням Кирило-Методіївського Братства було обмежити вплив єпископа Пимена на широку громаду, перед якою він виступав проти українського уряду, а особливо Головного Отамана Симона Петлюри та його війська, обзиваючи його жидівським погромщиком. Уряд не звертав на це уваги, але Українська Громада, що бувала в Соборі і чула ті ганебні речі, обурювалась і вимагала зробити тому кінець, тобто відібрати в росіян Собор і Олександро-Невську церкву, як найбільш репрезентаційні церкви.
Українська Громада, властиво Кирило-Методіївське Братство, зверталося за поміччю до Міністра Ісповідань, але й Міністерство тут не допомогло. А з приходом большевиків "пименовці" поводились ще більш певно, особливо жіноцтво, під головуванням однієї матушки. Коли ж змінились комісари міста – відійшов жид Моренко, а наступив українець Бондаренко, то Кирило-Методіївське Братство більш

читати