Завантажити

на мішки з цукром (рафінадом), який їм дуже би придався...
Оформивши свій приїзд, ми якомога скоріше виїхали з Гусятина і, коли були по цей бік мосту, то всі радісно зітхнули, хоча й не знали, що нас чекає завтра і далі... Сотник В. Равлюк покинув нас і залишився у Варшаві. Призначивши старшим хорунжого Бондаря, я наказав всім вертати до наших касарень, а сам зіскочив на станції Нестерівці і пішки пішов в село, парохію мого батька, де перебувала в цей час моя дружина з синочком Олесем. Пробувши в батька пару день, я поїхав з родиною до Кам'янця. Тут залагодив папери і все майно, що задержалось в Коші Оборони, навіть остаток грошей (в царській валюті), я передав уповноваженому Міністерства Внутрішніх Справ, п. П.Т., та дістав посвідчення від Державного Скарбника УНР проф. Івана Кабачківа, що зліквідував тим свої зв'язки з колишнім Столичним Отаманством, як також і з Кошем Охорони Республіканського Ладу... Але на моїй совісті та на моїй опіці позосталось ще чимало людей, галичан, бувших "заводових жандармів", надісланих мені до Києва отаманом Індишевським. Чимало їх помаленьку, по одиниці розбігалось, як ми були в Галичині, яких я перехрещував у полтавців та харків'ян і видавав їм персональні документи під чужими іменами. А кілька, що залишились, я впрохав адміністрацію Експедиції Державних Паперів прийняти на працю в ряди її охорони. Так ми й розійшлись...

31
Зліквідувавши свої службові зв’язки з Міністерством Внутрішніх Справ, я не міг залишитись без якоїсь платної праці, щоби утримувати себе та родину, та вдався по неї до Ректора Українського Державного Університету, де думав знайти найбільш відповідну мені роботу. А крім того я знав, що професор Іван Огієнко є не тільки ректором Університету, але й Міністром Освіти та Головноуповноваженим Уряду УНР, і в одній з цих установ, думав, знайдеться мені праця. В університеті, як я довідався, є вакантною посада архіваріуса. Я подав відповідне прохання Професорській Раді Університету, яка на першому своєму засіданні і розглянула його, знаходячи мою кандидатуру цілком відповідною. Правда, професор Юхим Сіцинський, знаючи мене ще з юнацьких часів, жартуючи казав, що рано ще мене здавати в архів, але прийнятий я був одноголосно.
Університетський Архів уже існував до мойого приходу, тобто для нього було приділене приміщення просторе, ясне і вигідне для архівіяльної праці. Приміщені було вже прилагоджене для чималої кількості справ – широкі полиці вже були зайняті теками, в переважаючій більшості Подільського Губерніального Жандармського Управліня і багатьох інших установ, як, наприклад, справами Окружного Суду, Повітового Мирового Суду, Консисторії і багатьох інших, які професор Огієнко вже встиг дістати для Університетського Архіву. Сюди були передані архіви Міністерств УНР та різних організацій та установ при їх ліквідаціях.
Матеріалу для праці було досить. В першу чергу почав розбирати і сортувати його. Далі – описував зміст кожної теки. Найбільше мене зацікавили справи бувшого Жандармського Управління. Де-які дрібні справи я витягав і, опрацювавши, подавав до нашої місцевої преси. Так, в часописі "Слово", що редагував професор Никифор Григоріїв, я помістив листування большевика В. Затонського з товаришами, в якому він скаржився на безцеремонне поводження В. Леніна з грішми партії і диктаторське його поводження взагалі.
З Україніки була знайдена лише справа про нелегальний перехід фінляндського кордону Миколи Залізняка та перепачковання ним есерівської партійної літератури. Теж про перехід кордону Вол. Винниченком і опис його. Ще перехоплена була література Союзу Визволення України та реєстр її. То і все...
В численних жандармських теках мене зацікавили матеріали, які наче б давали відповідь, хто спричинив в час першої світової війни безладдя та руїну в Росії. А це були тисячі і сотні тисяч запасних вояків, які уміло не доїжджали до своїх частин, а блукали з одного кінця матушки Расєї в другий. Були такі майстри, що отак хитро блукали довгі місяці, наче б не знаходячи своєї частини. Через роки вся Росія перейшла в безудержний, свідомий рух не до фронту, а саме від фронту...
Другим об'єктом уваги російської Жандармерії в роках I-ої Світової Війни були часті вибухи бунтів напівголодних натовпів жіноцтва на базарах, в чергах за хлібом, картоплею, іншими харчовими продуктами. Арешти і різні кари не тільки не ліквідували справи, а ще й озлоблювали нарід і роздмухували вогонь протестів. Таким вибуховим елементом були вкриті всі базари міст і містечок України, в яких зосталось лиш кинути іскру бунту, а їх не бракувало в час перед Революцією, які жандарми гасили своїми малограмотними протоколами.
Студіюючи ці матеріяли, я лагодив працю на цю тему, але обставини стали мені на перешкоді. Я мусів більше працювати в щоденній пресі, в часописі "Подільський край", „Слово", щоби піднести висоту свого журналістичного заробітку, щоби утримувати родину, сина та дружину. Почасти це мені вдавалось.

32
В той час по цілій Україні

читати