Завантажити

Я відчував, як воно розливається в мені, всередині, могутніми, густими хвилями, як кров. Але то була не кров, було інше, що збиралося, нуртувало, а потім булькотіло в горлі і внизу тіла, і не було тому зупину.

Воно було сильніше за мене, за все навколо. Підходило до самого мозку, а потім розривало мене на частини, і я нічого не міг подіяти. І друзі ставали ворогами, і люди сторонилися.

А я їх ненавидів...

І заздрив: місцю народження і місцю смерті, ході і погляду, успіхам і невдачам, молодості і старості, кольору очей і кольору волосся, знанням і мріям, вірі, коханню, посадам, книжкам, подиху – всьому, що тільки спадало на думку, і це полонило мене.

Я хотів досадити і радів, коли досягав успіху. Дехто бував відвертим зі мною, наївно відвертим. Ах, як я потім розправлявся з ними. Я відчував хтиву насолоду від своїх слів, від того ніяковіння, в яке потрапляли вони. Я вражав їх словом в найпотаємніші, найінтимніші затінки душі.

Але як я божеволів, коли хтось не реагував на мене. Тоді ставало гіркотно в роті. Я намагався стриматися і не міг загасити в собі відчуття образи. Чому? Як можна мною нехтувати, мною – таким неперевершеним, таким сонцеподібним? Царем – ні, властителем – ні. Слова не підібрати. А вони ще сміють щось про себе уявити без мого дозволу. І тоді, те, що всередині нуртувало, з новою силою починало підніматися і заповнювати мене.

Як і зараз, як і сьогодні...

Гріх, що лежав на ньому, був великим – гріх цілої родини, гріх предків. Було два шляхи: спокута і множення. Він вибрав – друге.

Його знайшли застиглим, із злобою на обличчі в жовто-зеленій калюжі жовчі.

читати