Електронна бібліотека/Проза

Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Завантажити

Йому за сорок, йому подобається його вік. Любить говорити про себе, почав носити окуляри. Коли скидає їх – втрачає свою поважність, так, ніби дивиться в порожнечу і нічого там не бачить. Саме тому ніколи їх і не скидає. Приїхав у костюмі, як приїжджають на урочистості – на день народження, скажімо. Або на поминки. У будь-якому разі – костюм у нього один, тому припускає, що його і самого ховатимуть у цьому костюмі. І ще годинник – механічний, заношений. Велику стрілку він бачить добре, маленьку – не надто. Тому до часу ставиться, як до певної умовності: рухається стрілка – і добре. Сухе лице, коротке волосся. Шрам на підборідді. Саме тому носить бороду. Раніше, до аварії, доки не було шраму, бороду не носив. Вона не звикла до його бороди, тому дивиться на нього, як на чужого. Зовсім інше обличчя, зовсім інші очі. Все інше. Не бачила його п’ять років, встигла не просто забути – встигла забути, як до нього ставитись. Окуляри ще ці – ніби зняв із когось старшого. Ага, і костюм упізнала відразу – сама купувала свого часу.
Вона до його приходу особливо не готувалася – одягла домашні джинси, светр, перехопила волосся гумкою. Думала нафарбуватися, але розізлилася сама на себе – п’ять років тому треба було фарбуватись. Загалом, намагалася не думати забагато, просто перебути цей час разом – разом буде легше, а головне – разом буде правильно. Цього ранку треба побути разом. Досить того, що п’ять років не спілкувалися, так наче вони не родина. Раз на п’ять років можна дозволити собі не посипати світ прокляттями. Але фарбуватися при цьому необов’язково.
Він прийшов на сьому ранку, як і домовлялися. Недовірливо привітався, оглянув коридор, ніби пастку, але вона у відповідь привіталася зі сміхом, і навіть неуважно поцілувала його кудись у бороду, після чого він нарешті зрозумів, що сваритися з ним сьогодні не будуть. Ну, хіба що пізніше. Сів, заенергійно погодився на каву, коли вона запропонувала, і тут таки пошкодував – згадав про серце, про лікарів, про таблетки, які щоранку відраховує, наче жебрак копійки – ретельно і прискіпливо.
Вона товклася кухнею, мовби показуючи, що не боїться до нього підходити, не боїться лишатися з ним віч-на-віч. Хотіла показати, що взагалі – не боїться, що страх залишився в минулому, десь там – п’ять років тому, в іншому житті, коли все, що було, зламалось, а почалося натомість щось зовсім нове – не надто приємне, проте неуникненне. Тому вона товклася, торохтіла посудом, відразу ж замовкала і дивилася на нього промовистим поглядом – ще зовсім рано, сам розумієш, давай не шуміти. Він поправляв окуляри, погоджувався – давай не шуміти, звісно, ще рано, лише по сьомій.
Зауважив, що вона далі фарбує волосся. А ще зауважив, що його це якось не надто і турбує. Загалом, не надто розумів, наскільки відвертим можна бути, як себе загалом поводити – чемно чи щиро. Час від часу кидав оком на велику годинникову стрілку, що рухалася повільно, тягуче. Дочекаюсь дев’ятої, - подумав, - і піду. Ні хвилиною довше.
- Як ти? – Запитав зрештою.
- Не дуже, - чесно відповіла вона. – Втомилася.
- Я теж.
- Всі за цей рік утомилися, - додала вона.
- Я знаю.
- Я, коли все почалося, ну, минулої зими, просто не знала, що робити.
- Я відразу все знав. Від першого дня. Все дуже просто.
Він почекав. Вона не перепитала. Він почав розповідати. Як у перші дні залишився сам у під’їзді, як усі повиїжджали чи перебралися до метро. Як лишали йому ключі – поливати квіти, годувати котів. Як ці чортові коти його боялися, ховалися від нього в шафах і під диванами – налякані, голодні, некомпанійські. Розповів, як вони з котами сиділи під обстрілами, ховаючись у коридорах, як він чув їхні голоси – істеричні, пронизливі. Як кричав до них у темряві, намагаючись заспокоїти, але сам лякався власного голосу.
Ще розповів про пса, вівчарку, якого залишили сусіди, молода юна пара. Сказали, що бояться його не довезти, бояться, що він помре в дорозі. Тим більше збиралися виїжджати потягом – ну, а куди його з собою? Він тихий, - сказали, - старий і тихий, він навіть вкусити не може – немає чим.
- І ось приходжу за ним уранці, щоби вивести на подвір’я. І не можу зрозуміти, що з ним не так. Сидить посеред кухні, дивиться на мене, але розумію, що він мене не бачить, що він бачить щось своє. Я налякався, телефоную господарям, кажу, що з ним. Він сліпий, - говорять. - Осліп від страху. Коли все це почалося – осліп. Але він добрий, - говорять. – Просто він вас не бачить, не бачить, який ви.
А якогось вечора виводжу його надвір, у темряву. І тут прилітає. Пес зірвався, кинувся між дерев, в арку, вибіг на вулицю. Я кинувся за ним. Кличу його. Чую – він десь дихає. Але не бачить мене, не підходить. І я його не бачу. Навіть в окулярах цих чортових – не бачу. І ось ми з ним стоїмо вдвох посеред темряви, двоє сліпих, і слухаємо дихання одне одного. І не можемо одне одного знайти.
Вона неуважно кивала, не могла зосередитись на тому, що він говорить. Ніби все просто – ті перші дні, рік тому, паніка, яка затікала в легені, не даючи продихнути, чорнота, крізь яку нічого не можна було розгледіти. Вона дуже добре пам’ятали ті тижні, пам’ятала, як страх змінювався апатією, а відчай – іронією. А ось не хотіла про це думати. І говорити про це зовсім не хотіла. Дивилася на нього, помічала, як він відчайдушно кидає оком на годинникову стрілку, ніби чекає завершення матчу, який поки що складається на його користь. Дивилася і згадувала, якими вони були десять років тому, як пробували зламати одне одного, як легко сварилися й безтурботно одне одного вибачали. Згадувала, чим вони тоді жили. Чим, власне? Їхня кухня, ця, в якій вони зараз сиділи, виходила на схід, тут завжди зранку було сонячно, вона це добре пам’ятала. Сонця було багато, взимку воно рівно світило над дахами, влітку плуталося в деревах, намагаючись вирватися, ніби птах із клітки. І ось дерева ці далі стоять за вікном – постарілі, але такі ж високі, гіллясті. Стоять, ніде не зникли. А сонця немає.
Вона навіть визирнула за вікно, аби пересвідчитись – немає. Червнева запилена вулиця, будинок напроти – з вікнами, забитими дсп ще з минулого року, коли місто обстрілювали особливо інтенсивно. Трамвайні рейки, які заросли травою, все чітко проглядається за щедрою зеленню, все лишається близьким, зримим, а ось чогось не вистачає, не стає, якась порожнеча проступає за цим усім. І за тим, що він говорить – теж стоїть якась порожнеча, якась розірваність, нескладність. Ніби він говорить про речі, яких насправді не існує. Говорить переконливо, але речі від цього реальнішими не стають.
Він зауважив, що вона його не слухає, дивиться у вікно. Замовк, насторожився. Вона повернулась до нього. Пів на дев’яту. Час ішов повільно, як стара людина з аптеки.
- Тобі коли треба йти?
- О дев’ятій.
- Затриматись не можеш?
- У мене ж робота.
- Він приїхав опівночі, пізно ліг. За ним десь за пару годин мають заїхати, забрати.
- Розумію.
- Я хотіла, щоб ви трішки побули разом.
- Так.
- Скільки ти його не бачив?
- Та ось від минулої зими і не бачив. Тоді, в перші дні зустрічались. Але якось коротко – я кудись біг. Він кудись ішов.
- Він воювати ішов.
- Ну, не починай.
- Добре, вибач. Він просив, щоби ти прийшов.
- Я прийшов.
- Просив, щоби я його розбудила, коли ти прийдеш. Казав, що в машині досипати буде.
- Що він? Змінився?
- Так, зовсім дорослий став. Приїхав – відразу пішов до своєї кімнати, сидів, навіть світла не вмикав. Боявся, мабуть, що щось змінилось. А там усе, як було. Ти ж пам’ятаєш його кімнату?
- Пам’ятаю.
- Утомлений дуже.
- Ясно. Коли наступного разу приїде?
- Та хто ж знає. Добре, що тепер вирвався.
Він не знав, що сказати. Вона знала, але не хотіла сваритись.
- То що, - спитала, - будити його?
Він ще раз подивився на годинник. Спробував уявити, скільки часу про все це думає, заперечує і не сприймає. Згадав, як вони розходилися, п’ять років тому. Згадав, як злився на неї потім, пізніше, коли розбився на трасі. Так, ніби це вона примушувала його гнати. Згадав, як злився на малого. Спробував уявити, наскільки його ще вистачить.
- Та хай поспить. Почекаю. Коли він ще в своїй казармі виспиться. Поставиш чайник?

Останні події

12.06.2024|18:55
Олександр Михед презентував у Лондоні книжку "Позивний для Йова", перекладену англійською
10.06.2024|18:18
Не тільки про дикий Захід
10.06.2024|18:13
Оголошено конкурс на літературну премію ім. Б.-І.Антонича "Привітання життя"
23.05.2024|11:49
Завершується передзамовлення на книжку Сергія Руденка "Анатомія ненависті. путін і Україна"
19.05.2024|11:47
В Україні видали першу частину з трилогії Соми Морґенштерна
19.05.2024|11:41
«Мій розмір – Чернівці»: у «Видавництві 21» триває передпродаж нової книжки Володимира Килинича
19.05.2024|11:36
Вільні голоси Криму. До друку готують документальну книжку про кримських політв’язнів
17.05.2024|14:06
Оголошено короткий список VI Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
10.05.2024|18:25
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Сергія Руденка "Анатомія ненависті. путін і Україна"
07.05.2024|08:27
11-12 травня у Львові відбудеться Coffee, Books & Vintage Festival #4


Партнери