Завантажити

Начиння і кузню
Свою рідну маю.

Сильні міхи дують,
Залізо біліє;
Кладу на ковадло —
Рука мені мліє.

І тяжко, і важко
Молот підіймати,
Бо нікому, видно,
Мені помагати.

Підійму я молот,
По залізу вдарю,
Но штабу до штаби
Ніяк не приварю.

Та як приварити:
Піску я не маю.
І сяду я з горя,
Думоньку гадаю.

І гадаю думу:
Ой боже мій, боже!
До кого я вдамся?
Хто мені поможе?

3

Піду я до батька,
До рідної неньки…
"Но, батьку мій, батьку,
Голубе сивенький!

Шістнадцять літ руки
На кого робили?
Чи ж ти іще досі
Не виробив сили?"

А брати молодші,
Сестра моя рідна —
До кого пригнеться
Головка їх бідна?

І німіє серце,
І не зношу жалю, —
Вдаюся до тебе,
Прохоре-ковалю.

Прохоре-ковалю,
Моя ти родина,
Я гину в чужині,
Як тая билина.

Я гину, а міг би
Ще силоньку мати
І не даром землю
Сирову топтати.

Поможи, Прохоре,
На долю хорошу;
Рублів п'ятьдесят лиш
У тебе я прошу.

Рублів п'ятьдесят лиш,
А більше не треба;
Пошле тобі господь
Сто раз більше з неба.

4

Будь спокійний, дядьку,
Я тебе впевняю:
Не пущу їх марне
І не прогуляю.

Не пущу їх марне
І не прогайную,
Складу на науку
Свою дорогую.

І як господь зволить
Кілька літ нам дати,
Віддам тобі гроші,
Як захочеш взяти.

Но як, не дай, боже,
Згину на чужині,
Зумилосердися
На моїй родині!

На моїй родині
Ти змилосердися,
А за мою душу
Богу помолися.

Тим часом, ковалю,
Здоров зоставайся.
Пришли, не скупися
Довго не вагайся.

Довго не вагайся,
Не завдавай жалю,
Бо й так мені горе,
Прохоре-ковалю!..

21.V 1857

НАД КОЛИСКОЮ

Спи, дитя моє, ти — життя моє!
Спи, дитя моє красне!
Поки сонечко не запалиться,
Поки місяць не згасне!..

Спи, дитя моє, ти — життя моє!
Тілько щастя і долі!
Будеш цілий вік, як той чорний віл,
У ярмі і неволі!

Тілько губонька залепечеться,
Слаба ніженька стане,
Слаба рученька перехреститься —
Твоє горе настане.

Не підеш з дітьми, не побавишся
На пуховім пісочку,
Не прийдеш сюда, не положишся,
Не заснеш в холодочку!..

Не з дітьми підеш — панську череду
Поженеш ти на поле!..
Не пісок м'який — стерня острая
Босі ноги наколе!..

І від сонечка не сховаєшся
За відорану скибу;
Зав'ялить тебе в полі сонечко,
Як ту в'ялую рибу!..

І не раз сльоза із очей спаде
На запалені груди,
І сльозу твою тілько бог їден
З неба видіти буде!

Станеш хлопцем ти, станеш парубком,
Тобі все їдна доля:
Череда мине, найде панщина —
Їдна й тая ж неволя.

І що божий день осавула йде:
Ти вставай до роботи!..
Ти вставай, роби від неділеньки
До самої суботи…

І що божий день будеш до світа
До роботи вставати;
Свою силоньку ні собі, ні мні,
А панам виробляти.

А там панові не вподобався,
Писарині якому, —
Ноги здибають, руки спутають
І звезуть до прийому.

Станеш голий ти у присутствії,
Як родила тя мати…
І зачнуть тебе пани з дохтором,
Мов коня, оглядати!..

І забриють лоб — і до церкви враз,
Там присягу прокажуть;
У мундир вберуть, оружжо дадуть,
Світ навіки зав'яжуть!

Поженуть тебе в чужу сторону,
І зачнуть муштрувати,
І приказ дадуть — мову рідную
На чужую зламати…

І наломишся, і забудеш ти
Свою мову рідненьку,
Спом'янеш не раз не по-рідному
Свою рідную неньку…

А прийде війна — зложиш голову!..
Де і хто поховає?
Не згадає мир, не спитається,
Хіба бог спам'ятає!..

Спи ж, дитя моє, ти — життя моє!
Спи ж, дитя моє красне!
Поки світ стоїть, поки з місяцем
Враз і сонце не згасне!..

***

МОГИЛА

В степах, де гриміла
Козацькая сила,
Від світу-потопу
Лежала могила.
Лежала могила,
Як тая цариця,
Що ї зашептала
На сон чарівниця.
І стан її пишний
Трава покривала,
І голову сонну
Калина вбирала.
І гілля калини
Плелося косами,
І кетяги красні
Спадали биндами.
Із лівого боку,
Словами ізрита,
Лежала край неї
Камінная плита.
Чи прошлого пам'ять,
Чи того, що буде, —
Що писано в нії,
Не відають люди.
Як військо, чорнобиль
Стояв на сторожі,
І пісні їй піли
Пташенята божі.
Скажіть мені, люди,
Кому з вас не мила,
Кому з вас не люба
Була та могила.
Зійдітеся ж, люди,
Край дороги станьте…
Стисніть своє серце —
На могилу гляньте!..
Могило-могило!
Ти, пишна могило!..
Де ділися чари,
Краса куди сплила?..
Коса із биндами
Лежить край дороги,
Покошене військо
Доломлюють ноги.
Пройшли тяжкі плуги
Через твоє тіло,
І пишнеє тіло,
Як вуголь, зчорніло…
І тілько лиш камінь
Край нього біліє,
Но вже письмо друге
На ньому рябіє!
І поле чорніє,
Коріння зсихає…
І бусел перистий
По скибах ступає…
Споров плуг тяженький,

читати