Завантажити

Недалеко від будинку між деревами — альтанка з дзвонами, а на другому боці також між деревами — чотири вулики, оздоблені, як надмогильні памятники. Скрізь — пусто й сумно; фізична гниль і моральний застій відбивається на всьому. Гидко! Прийшовши додому, я на сон грядущий прочитав "Разсказъ маркера" графа Толстого. Фальшована простота цього оповідання надто очевидна.




--------------------------------------------------------------------------------



Примітки.

1. Запис під цією датою не Шевченків. Див. у примітці. — Ред.

Запис під датою 11 вересня переносимо сюди, до приміток. Увесь він зроблений не Шевченковою рукою, а рукою капітана В. В. Кішкіна. Перекласти на українську мову цей (дуже невдало вистилізований) запис, писаний капітаном на похміллі, — не можна. Подаємо його тут лише з незначними правописними змінами. Написаний він у стилі промови писаря Пістряка з "Конотопської відьми" Квітки-Основяненка. Запис Кішкіна не вимагає коментарів, — коментує його атмосфера, в якій він зявився на світ, автім треба й у ньому підкреслити важливі психолоґічні моменти. Думка "напитися" прийшла поетові в голову ще 9. ІХ., коли він згадав про свій перший переїзд через Сімбірське на страшне заслання. Того самого дня його роздратувало відношення тверського дідича до справи визволення кріпаків та "льокайсько-німецька" фізіономія рос. бюрократа Ренненкампфа. 10. ІХ Шевченко загуляв, як видко з Кішкінового запису, в інтимному товаристві ("не иде на совтъ нечестивыхъ"), і трохи підпивши ("подъ мухою"), "вщалъ неподобныя изреки грховному міру сему, изрыгая ему проклятія", бо думка його "ретива" була "за человчество", себто Шевченко, очевидно, з піднесенням промовляв на тему визволення кріпаків, а може і взагалі на тему політичних утисків, і коли Кішкін заснув, продовжував розмову вже з простим робітником-кочегаром, очевидно, виголошуючи "дифирамби" робітничому класові (пор. кінець), можливо — в дусі діятриби, записаної під 27. VIII (стор. 119). Ось як виглядає той запис, що за його несмачний характер відповідає Кішкін:



"[11 сентября]. Такъ какъ отъ глумленія пьянственнаго у Тараса колеблется десница и просяй шуйцу, но и оная въ твердости своей поколебася (тожъ отъ глум[л]енія тогожъ пагубнаго пьянства), вслдствіе чего изъ состраданія и любви къ немощному, пріемлю трудъ описать день, исчезающій изъ памяти ослабвающей, дабы оный былъ нкіимъ предреченіемъ таковыхъ же будущихъ и столпомъ якобы мудрости (пропадающимъ во мрак для человчества, не бывъ изречено литерами) — мудрости, говорю, прошедшаго. Историкъ вщаетъ одну истину, и вотъ она сицевая:

"Борясь со страстьми обуревающими — и по совту великаго наставника ("не иде на совтъ нечестивыхъ и на пути гршныхъ не ста, блаженъ убо") и совлекая ветхаго человка, Тарасъ имярекъ, вооружася духомъ смиренія, удаливыйся во мракъ думы своея, ретива бо есть за человчество, во единъ вечеръ былъ причастенъ уже крещенію духомь по смыслу Св. Писанія: "Окрестивыйся водою и духомь спасенъ будетъ". Вкусивъ по первому крещеніе водою (въ зловоніи же и омерзеніи непотребнаго человчества водкою сугубо прозываемое), былъ оный Тарасъ зло подходящъ по духу Св. Евангелія — пропитанъ б зло: не остановился на полупути спасенія, глаголивый "Елицы во Христа крестистеся, во Христа облекостеся". Не возмогивый (по тлнію и немощи тлесн) достичи сего крайняго предла, идже ангелы уподобляются, Тарасъ зашелъ таки далеко, уподобясь тому богопріятному состоянію, коимъ не вс сыны Божіи награждаются, — иже на языц порока и лжи тлетворной мухою зовется. И б свирпъ въ семъ положеніи, не давая сомкнуть мн зницы въ ночи часа одного и вщая неподобныя изреки грховному міру сему, изрыгая ему проклятія, выступая съ постели своей босъ и въ единомъ рубищ, яко Моисей преображенный, иже б писанъ рукою Брюно [Бруні — Ред.] выступающимъ съ облакъ къ повер[г]шемуся во прахъ Израильтянину, жертвоприносящему тельцу злату. Въ той веси быль человкъ нкій — сего изліянія убояхуся, шубкой закрыся и тутъ же, яко мельчайшійся инфузорій легкимъ сномъ забывся. — Тутъ слдуетъ проблъ, ибо Тарасъ имлъ свидтелемъ своего величія и торжества немудраго нкоего мужа — мала, неразумна и на язык тогожъ злорчія кочегаромъ зовомаго, кой б тихъ и тупомысленъ на дифирамбы невозмутимаго Тараса. — В. Кишкинъ.

Р.S. Дале не жди тожъ отъ Тараса, о! бдное имъ любимое человчество! никакого толку и большаго величія, и мудраго слова, ибо — опохмлившійся, яко нкій аристократъ (по писанію крестивыйся водкою), — опохмленіе немалое и деликатности непослдней водка вишневая счетомъ пять (а онъ говоритъ 4, — нехай так буде), при оной цыбуль и соленыхъ огурцовъ веліе множество."

читати