Завантажити

затикати носа; і що більше; щоб довести тим панам, які не люблять часнику, що часник річ не тілько не гидка, але навіть приємна, обіцяли загадати обід з часником і обгодувати гудіїв. Премила Катерина Никифорівна!

Проти міста Свіяжського пройшли ми щасливо Василіївську переміль і зустріли пароплав "Адашевъ", теж Меркуріївської компанії. Він буксирує дві баржі з дровами і одну з них посадив на мілину. "Князь Пожарскій" спробував був стягнути її з мілини, та без успіху, і, пройшовши кілька верстов наперед, закотвичився на ніч, боячись сісти на Вязівській перемілі. Вище гирла Ками Волга стала помітно вужча й мілкіша.

15 [вересня]. Проспав я рівно до девятої години ранку. Треба думати, що це сталось зо мною під глухий гуркіт "Князя Пожарскаго", бо давніше зо мною цього не траплялося, навіть і під нетверезу руку. Це навдивовижу довге спання закінчилося препоганим сном: нібито Дубельт із своїми помічниками Поповим і Нордстремом у свому затишному кабінеті перед запаленим коминком даремне навертав мене на путь істини, загрожував тортурами, та врешті плюнув і назвав мене недолюдком. Ледве встиг він промовити цей милий епітет, як зявився в парадному мундурі капітан Косарєв і зробив мені догану, мало не бючи мене за те, що я спізнився на вправи. Тим і закінчився цей ганебний сон. Мене збудив брязкіт котвиці, а власне ланцюга, що спадав перед Ураківською переміллю.

Користуючись цією недовгою зупинкою і довгою, повільною переправою через цю Ураківську переміль, я нарисував білим і чорним олівцем, досить вдало, портрет Михайла Петровича Комаровського, майбутнього капітана майбутнього пароплаву О. Сапожнікова, — за те, що він подарував мені свої оксамитові теплі чоботи.

У десятій годині ввечері "Князь Пожарскій" закотвичився перед Ґрємячівською переміллю.

За вечерею Ніна Олександрівна наївно розповідала зміст "Дон Жуана" Байрона, що його вона цими днями прочитала у французькому перекладі. І ще миліше й наївніше просила свого чоловіка вчити її анґлійської мови.

16 [вересня].

СОБАЧІЙ ПИРЪ.

(Изъ Барбье).

Когда взошла заря и страшный день багровый,

Народный день насталъ;

Когда гудлъ набатъ и крупный дождь свинцовый

По улицамъ хлесталъ;

Когда Парижъ взревлъ, когда народъ воспрянулъ,

И малый сталъ великъ;

Когда въ отвтъ на гулъ старинныхъ пушекъ грянулъ

Свободы звучный кликъ!

Конечно, не было тамъ [видно] ловко сшитыхъ

Мундировъ нашихъ дней;

Тамъ дйствовалъ напоръ, лохмотьями прикрытый,

Запачканныхъ людей,

Чернь грязною рукой тамъ ружья заряжала,

И закопченнымъ ртомъ

Въ пороховомъ дыму тамъ сволочь восклицала:

"..... мать, умремъ!"

А эти баловни въ натянутыхъ перчаткахъ

Съ батистовымъ бльемъ,

Женоподобные, въ корсетахъ на подкладкахъ,

Тамъ были ль подъ ружьемъ?

Нтъ! ихъ тамъ не было, когда, все низвергая

И сквозь картечь стремясь,

Та чернь великая и сволочь та святая

Къ безсмертію неслась!

А т господчики, боясь громовъ и блеску

И слыша грозный ревъ,

Дрожали гд-нибудь вдали за занавской,

На корточки присвъ!

Ихъ не было въ виду, ихъ не было въ помин

При общей свалк тамъ.

Затмъ, что, видите ль, свобода не графиня

И не изъ модныхъ дамъ,

Которая, неся на истощенномъ лик

Румянъ карминныхъ слой,

Готова въ обморокъ при первомъ падать крик,

Подъ первою пальбой.

Свобода — женщина съ упругой, мощной грудью,

Съ загаромъ на щек,

17 [вересня]. Учора мені ніщо не вдалося. Вранці почав рисувати портрет . А. Панченка, домового лікаря О. Сапожнікова. Не встиг зробить контурів, як покликали снідати. Після сніданку пішов я до капітанської світлиці з твердим наміром продовжувати початий портрет, коли почало показуватися з-за гори місто Чебоксари. Малесеньке, але мальовниче місто. Церков у ньому буде стільки, скільки й домів, коли не більше. І все старовинної московської архітектури. Для кого й для чого їх збудовано? Для чувашів? Ні, для православія. Головний вузол давньої московської внутрішньої політики — православіє. "Неудобозабываемый" Тормаз з дурного розуму свого хотів затягнути цей ослаблий вузол та й перетягнув: він тепер на одній волосинці держиться.

Коли сховалися від нас мальовничі, брудні Чебоксари, я знов узявся до портрета; але взявся мляво, неохоче, взявся для того, щоб його закінчити і, звичайно, закінчив погано.

Через цю першу невдачу я з досади ліг спати і проспав прекрасний вид села Ілїнського. Увечері, коли "Князь Пожарскій" закотвичився на ніч, і все втихомирилось, я, щоб хоч чимнебудь надолужити дві невдачі, заходився переписувати "Собачій Пиръ", аж ось у світлицю ввійшов О. С[апожніков] з К[ішкіном] та П[анченком], і ненароком відбувся в нас літературний вечір. Капітан наш витягнув із схованки "Полярную Звзду" 1824 року і прекрасно прочитав нам уривки з поеми "Наливайко", О. Сапожніков — уривки з поеми "Войнаровскій" Потім О[лександер] О[лександрович] запросив нас вечеряти. А тому, що це сталося в дванадцятій годині, то при вечері трапилась іменинниця, а саме бабуся Любов

читати