Завантажити

р.
----------------------------------------------------------
Дещо про опришків, або
«Партизанка - FOREVER!»
А Ви помітили, що про опришків нам оповідають якось так перелякано і пошепки, а укро-совкові історики стверджують, що наші опришки – банальні бандити. Звідки вони це взяли? Хто писав про опришків у старі часи? Про опришків писали поляки, австріяки, мадяри, румуни – попросту окупанти. Що доброго може окупант сказати про повстанців? Австрійці, котрі окупували Італію, вважали лідера повстанців Джузеппе Гарібальді також розбійником, а його багатотисячні загони чорносорочечників зграями кривавих зарізяк. Та і взагалі, де у світі хоч один окупант чи паразит не називав повстанців головорізами та не трактував себе визволителем і цивілізатором? Ото ж бо й воно!
Найбільше в Галичині дісталося від опришків орендаторам, економам, управителям, корчмарям, лихварям – суцільний тобі антисемітизм. Та і вірмени заслужили своє. Це і є та причина, чому про опришківство в Україні так легонько – ніби щось там десь було, а може і не було. Російський публіцист В.Кєльсієв, у 60-х роках 19 століття подорожуючи по Галичині, зробив собі висновок, що опришківство ніби й існувало, але з’явилося просто так – «від бездіяльності і нудьгування гуцулів». Це ж треба до такого додуматися і безсоромно сказати вголос. Москаль – він і в Африці москаль. Але головною причиною замовчування опришківства є те, що УПА є природнім продовженням справи опришків. Прадіди-опришки своїми генами передали Дух Воїна онукам-бандерівцям. І діди, і онуки робили чоловічу роботу – боронили свій Край, свою хатину, свою родину від окупанта і паразита. Ходили тими ж таємними плаями, тими ж лісами та хащами, ховалися у тих самих предвічних печерах, били ворога з тих самих засідок і так само були катовані та карані на горло. І німці, і поляки, і австріяки, і москалі залякували непокірну Галичину нелюдськими муками повстанців, показовими стратами та екзекуціями, але партизанка жила і не давала спокою окупанту. Абсолютна більшість повстанців гинула в молодому віці, не клякнувши перед окупантом і віддаючи своє життя за те найдорожче, що дарував Господь, – за Свободу.

Перша письмова згадка про мобільні загони опришків датується 1498 роком. А скільки вони існували до цієї згадки? Останнім опришком Карпат був Микола Шугай, його стратили у 1921-му році. Всього через 21 рік народилась УПА – як Український Фенікс з попелу опришків. УПА – це всього лиш продовження постійно діючої партизанки Західної України. Новий окупант – нова повстанська формація. Назвіть мені ще один повстанський рух у світі, котрий би безперервно діяв зо п'ять століть?
Будь-яка партизанка неможлива без потужної підтримки місцевого населення. Народ чітко відчував різницю між повстанцями і бандитами. Про опришків, як і про УПА, в народі складено багато пісень, легенд, переказів. Про бандитів пісні не складають. Вся опришківська розвідка, як і розвідка УПА, базувалася на інформації отриманій від населення. Глибока конспірація, гірська місцевість, тактика блискавичних ударів гарантували галицькій партизанці усіх часів успіх, а окупанту – жах.
Гори слабаків не люблять. Неможливо жити в горах і не бути бійцем. Це зараз горівцуня гуцула притисла і за гаргачку тримає, а колись було не так:

«На високій полонині зародили рижки,
Закохав я в собі силу та й пішов в опришки».

Опришкам треба було протистояти військовим частинам і каральним загонам, смолякам і гірським стрільцям, тобто професіоналам (!!!), тому говорити, що збідованих і голодних кріпаків приймали в опришківські компанії – брехня. В опришках були кращі. В опришках були вишколені бійці. На опришківських бойових вишколах молодь вчили володіти списом, герлигою, стрільбою з лука, куші (арбалета), пізніше з'явилася вогнепальна зброя, котра у опришків була не дуже в пошані, бо стріла летить тихо. Про бій голіруч і казати не треба. Символом опришків була бартка, якою вони філігранно володіли та на якій присягали. В опришки брали після серйозних випробувань, як фізичних, так і психічних. В опришки гниляків і лайдаків не брали. По селах доходило до того, що парубок не міг оженитися, якщо не був в опришках, або хоча б на опришківському вишколі. Дівчата таких не визнавали. Як не був у опришках – то значить хворий. Весною з отарами на полонину виходило дуже багато хлопців і зайшлі люди дивувалися, для чого так багато чабанів? Але все село знало, що ті хлопці ішли до опришків, на бойовий вишкіл, де після всього відбувався відбір до ватаги.

А якою була фізична підготовка!? Це ж не просто пробігти горами який десяток-два кілометрів з амуніцією і зброєю, напасти на ворога, перемогти і бігом до схову. Та ще й здобич за плечима. Ось тут загадка. В народних переказах оповідається, як після кросу перед боєм опришки лягали на землю, 33 рази читали «Отче Наш», набиралися від Землі Сили і повністю відновлювалися. Так говориться в легендах, але дослідники знають і про

читати