Завантажити

достиглі плоди. Без браку
цього літа тих боровиць,
переможців слави.
Геть устелений мій садок
їх тілами.
Був би ти, мо’ варення того,
що варила мати – 
наварили удвох, а так – 
для кого ж старати?...

Я блукаю, блукаю, 
а яблука ті на землі,
все нагадують – скоро 
мій жовтень ухопить за дишло,
слухай, брате, земля най стоїть,
чо штовхати її?
Все ж на краще не вийшло…
Не вийшло…

Яблук асоціації. Душа.
І.
Злетіти б їм, 
та яблука, мов пальці
тримають зшаленілу кулю дивну,
і яблуня так схожа на царівну,
так схожа на 
достиглу матір повну,
рум’яну і невиспану водночас – 
із легким пасмом жовтого 
у кроні,
на скронях…

ІІ.
Одне лиш фото! Мить! – І я навіки
залишу поряд з нею душу власну.
Скажи, смачніше що,
ніж ці плоди?
Скажи, навіщо я
не яблунею уродилась в світі?

ІІІ.
Ці віти переплетених шаленств – 
згадать весни одної лиш
безумства.
Я йду на зустріч…
Яблуневий щем – 
я йду під нашу яблуню…

назустріч
мені крокують
осінь із дощем…

Інтимні нелірики.
Я жінка з луни лункої
Я жінка з луни лункої,
я жінка з пресиньої сині,
я жінка, яка далеко
віднині.
Я жінка, яку відчути
не можеш на дотик.
Істота,
якої тобі замало,
а іноді забагато,
я жінка, що вимагає
від тебе плати - 
розбитися в піднебессі,
роздертися в стоголоссі, 
втопитися, захлинувшись
в моїм волоссі.

Плати! - і візьмеш останнє - 
своє найкраще.
Плати! - і пізнаєш душу
мою пропащу,
задушену, душну,
п'янку і пінку,
і плинну.
Не смій цілувати,
бо пити отруйну слину - 
тобі не варто
сьогодні.
У липні бджоли
наносять меду - 
його і вип'єш.
Сьогодні 
тобі не варто
мою планету перетинати. - 
торкнися тільки,
злови пів оком,
зумій відчути як я високо - 
у синій сині, у вишній висі.
шукати будеш - не оступися.

Я жінка з луни лункої,
гірка горівна,
загублена божевільним князем
царівна…
Я жінка, яку відчути
не можеш на дотик. - 
Істота…

Така собі любов
Наслухавшись різного, напившись солодкого, 
Надихавшись димом і печеними мріями, 
Я тебе заспокою, обітру тебе оцтом, 
Заварю тобі трав з лісової галявини, - 
Будеш хворим моїм, умираючим вереском, 
Будеш зойком моїм, будеш тишею плинною, 
Будеш жалем гірким, будеш жалом тонким, 
А я буду сидіти над тобою годинами. 

Все, що є – то життя, то сатира сатирів, 
То мій сад, повний мальв і бузкового цвіту, 
За вікном – де сум’яття з’їдає печінку – 
Сумно-сумно, а в ліжечку м’яко і мило. 
Я фіранки білесенькі щільно закрию, 
Я напхаю у вуха твої поролону, 
І загрію нам чаю, розколочу нам меду – 
Ніжне, миле кохання розгойдаю до ранку. 

Прийде травень і прийдуть дощі волошкові, 
Запах свіжого сіна і квіткового лона. – 
Я обіб’ю всі двері надміцним дерматином, 
І у носа тобі теж наб’ю поролону. 
Не вставай, не ходи, не дивися й не дихай – 
Не питай, не читай свіжу пресу й книжки. – 
я тобі намалюю все, що діється в світі, 
чим планета земля животіє сьогодні. 

Я зустріла тебе, коли серце туманило, 
Коли стежки у парку були слизькими й вогкими – 
І наслухавшись різного, і напившись солодкого – 
Я наївною стала твоєю царівною. 

Я тебе заспокою, обітру тебе оцтом, 
Заварю тобі трав з лісової галявини, - 
Не лякайся, мій милий, сон знімає напруження – 
Вір в любов і в її особливі обставини…. 

***
Чи й справді істинна в вині?.
Чи у вині вини заллято?
А винні очі не мені...шу-
кають очі не в мені…це не-
росплата..
просто втрата..
яких життя несе-до сліз,
до рос, краплинно невагомі
мої утрати неземні, мої
земні крапки і коми..і три-
крапки…він був не той..
він був не там…ми розі-
йшлися.. і сльози бігли по
щоках.. і по щоках вони
лилися…
котилось щастя ніби м'яч!
Куди котилося? –хто знає
Ти був самотній, мов цир-
кач.. а я граційна, як Аглая..
і що?
комусь дали вина..
а нам налито відьмин тру-
нок… і чаша випита до дна,
і спитий труйний поці-
лунок…

був хміль, був Вакх чи мо
Лібер, були Харити і
Хариті..
А ти, як завше, не допер, що
доля в розписнім кориті
транзитом бігме на Париж..
А ми лишилися у Трої…

І ми лишилися колиш-
нім знаменням, що бува по двоє
життя..бува не сам-на сам
не як самса у тихім парку,
коли в сусіда-ковбаса,
на двох-газета и цигарка..

коли на лавці до вина
дійдуть ще руки – не до
пляшки.. коли душа твоя
сумна тріпоче крильцями,
мов пташка…

А так… а зараз.. що тепер?
Твій Діоніс на Кіфероні
Згубив лозу, став Оместесом..
А я? Я кухля не несу…я не
Принцесса. – Поетеса..
Я у кориті. – Не на троні…

Чи й справді істина в вині,
Чи за вином вини провалля?
І винні очі не мені,
І не мені меди з Граалю..

Мені – сумнівний хіт-
парад дивацьких драм
із Болівуду
вина не буду! – Я сто грамм
своєї, з перцем певно
буду..

Персиковий
Сьогодні день спекотний – густне кров…
в турботах, у примарах
сьогодення

а в мене ще півночі на любов…
крутити в поті тіла
із натхненням
не перса – тільки персики… я так
люблю його –
із персиків варення

***
Вгризаюсь у тістечко..
Грамів…без ліку…
Та

читати