Електронна бібліотека/Поезія
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
- Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
- Хто б міг подумати...Максим Кривцов
- Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
- Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
- Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
- Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Півроку до півроку
Півроку до півроку… і вже й прожив, неначе...до першого уроку… якого й не побачив вертаєшся думками і згадуєш насилу...той час, коли настарчив душі на зиму силос...Бо годувати треба щоранку і щовечір...сю внутрішню амебу у чорноті чернечій, що причаїлась доки ти ще живий хоч трохи...
колись ти ганив спокій і шив взувачку блохам.. і знав, що не минеться чуття мурах лоскотних.. у грудях серце б’ється... прадавньої істоти шукаючи відлуння у власних пориваннях, в солодких мріях юні... у темному старанні любовного напалму...
а зараз...чисте зілля і краплі валер’яни...
вдоволю зимних видів, пейзажів для покути...
наш бог нас ненавидів і не хотів почути
ніколи, ні за яких найтребніших обставин
він викинув нас голих і байку про нірвану
шепнув аби для "пташки" чи так...кому до сміху
і дав життя нам наше, і дав людську нам втіху...
і казку про небесне буття чи пробування...
Воскреснув!.. і воскресне? з колін підніме й твані
незвідану ще досі і лячну досі силу
земля їх носить... коби їх небо ще зносило...
І ти там скоро будеш в кумпанії старечій
а зараз...юди й люди...
у шкурах не овечих, а вовчих у кутюрній
обробці модерновій...яскраві і гла-мур-ні холодні до розмови
не вбраної у шати.. і нікому почути… і нікого спитати.. Нічого не вартує у світі сьогоденнім...А матері годують з потроєним натхненням своїм тілесним болем і білою тугою
дітей, що будуть вбиті байдужістю й покоєм...
що до зими нездатні, ще зовсім не готові...
без силосу… без сили… без почуттів… без крові...
Живіть, поки живі! Ловіть прекрасну мить
І життьових троянд зривайте цвіт сьогодні!
П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра
Сьогодні я тебе любитиму
До стану «скільки стачить сил» і до остачі, до ранку грітиму
промінням свого сонця сивого. Блідого сяйва опромінення – твій бітум плавиться
й деформується… Я буду, люба моя, тебе ліпити і
душа за пам’яттю зарубцюється..
зітреться літо в дощах пронизливих,
весна нагноєна чорнотінями… де я мурахою з самого низу вис
між почеканнями і нехотіннями.. любові дикої, не медом п’яної..
я був розчавлений і був піднесений…і в одночасності такого стану я
жив житієм, яким жити не весело…
Тягнути воза свого калимного, годити дітям і жінку тішити..
Котився віз пилюгою димною..а з ним життя попід возом – кішкою…
Втекло..
розсипалося, розтрусилося, розбіглось краплями води технічної…
і що ж… розхристаний благаю: Господи!
Не подаруй - то хоч позич мені сум’яття грішного, від яблук кислого
Щоби звело язика до німості… я хочу знати
як то зависнути
Тому, хто добре вміє увись іти….
І все зблагалося – смолою дикою, твердим сланцем у моїй руці
Ти опинилася. Так мало віку нам.. мені лишилося..а тобі…
В ріці
полощемо ноги. Весело. Боюсь тебе застудити забавою
у мене жовтень є і, певно, є сім’я. Ця осінь впала мені Любавою…
Сьогодні я тебе любитиму
До стану «скільки стачить сил» і до остачі, до ранку грітиму
промінням свого сонця сивого….
Урба ВІДЛИГА
(слайди UK-міста)
Я не люблю відлигу в її дражливих напівтонах,
коли населення вбоге виходить, немов з печери
і дідо в старих, перемотаних шматкою, шкарбанах
видлубує зі смітника чиюсь вчорашню вечерю
коли смердючі цівки снігу і не снігу –
стікають, немов пиво горлянкою біса
який прийшов подивитися на це лігво,
на це місто у екскрементах пост марксизму…
на блямби неонові, заляпані брудом гойності,
грязюкою чистоправди у мареві псевдо байок..
тут бог не проїде, ці вулички надто промовисті
Хіба що цей бог сталевий – заправський материй байкер..
Калюжі замутнені, непрозоро-тлусті
Як плями серед вуличного песимізму
Відображають залишки таунгордості
Ранковий мейк ап нічної діви стриптизу
Такий має вид у променях світанкової зірки
В протуберанцях сонця на диво блищить спотворене
Її обличчя як марево, наче солодка сірка
Абсентної ночі Вулі зі снів Мерфі-Уорена…
Піски сахари, що гоїли слизькість вулиць
лежать принижено...символи вчорашнього..
і лиш коти, затиснені між чарами киць
готуючись до відбору рукопашного -
волають і верещать про вічне щоночі, про бутнє
про довгі котячі мрії із риб'ячими хвостами
їм пофік увесь цей пост марксизм, гнилий як зуби кутні
в дев'яносторічної діви...стриптизерки й путани
а зранку, бачучи у вікні - ні до чого
не припасовану сірість як мамалигу
я хочу снігу, пилу, чи нові чоботи
і переспати з тобою оцю відлигу
У вагоні шаркають і шамкають
Чижмакова Т.А.
Не варто дітям шкодувати книг –
У них дива і досвід всього світу
В них чародійник – хочеш? Зробить літо
а хочеш? – Зиму ти знайдеш у них…
у книгах мудрі-мудрі цьоці й дяді
сховали все, в чім були багаті,
і навіть (прикро, але все ж) багаття
тепліше з них, хоч книги не горять…
ви зекономте на усім, що body
хай пшикне вам колега стиха: псих!
Але ж купіть нових хороших книг
Або старих хороших книг…сьогодні..
Нехай душа окрилиться від тих
Чужих думок, що стали вже своїми
Шляхи земні лишаються простими –
Не варто дітям шкодувати книг…
Життя неспинне, Україна гине
Останні події
- 20.03.2024|14:23У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
- 20.03.2024|14:02В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
- 20.03.2024|14:00У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
- 15.03.2024|16:37У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
- 14.03.2024|11:27Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
- 09.03.2024|14:20Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
- 06.03.2024|18:34Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
- 05.03.2024|11:11У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
- 05.03.2024|11:09«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
- 01.03.2024|13:50«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві