Завантажити

уважно стежила, як тендiтна Галина звивається у тугий джгут i зникає у горщику бiля основи стеблини паслiна.
— Порожнеча притягує мене магнiтом, — зiзналася дiвчина, боязко позираючи на провалля. — Менi здається, що якби я могла змити з себе її кров, такого б не було. Олексiю, невже в нас зовсiм не лишилося води?
— Клята негiдниця ще вчора позамуровувала усi виходи з цiєї кiмнати, сама знаєш. В iншому разi я пiшов би на кухню, щоб зварити каву. Провалля мене поки що не притягає, я спробував би перескочити на iнший бiк, та яка з цього користь?
— Але треба ж щось робити! Олексiю, будь ласка, прокуси менi палець. Раптом вдасться змити її кров моєю?
Вiн наблизився до дiвчини, поцiлував її вказiвний палець i що є сили вкусив. Алiса зойкнула i швидко заговорила:
— Слухай-но, Олексiю. Зараз менi дещо спало на думку. Ти бачив, як Галина сховалася у паслiнi?
— Так. А що з того?
— Тодi усе зрозумiло, — Алiса божевiльними очима дивилася на Олексiя. — Ти говорив, що це улюблена Галинина квiтка?
Олексiй закляк з роззявленим ротом. Вiн почав розумiти, на що натякає Алiса. А дiвчина вела далi:
— От вона i ховається в ньому, вiдпочиває, а потiм виповзає звiдти i мучить нас! Треба зламати паслiн, знищити її притулок. Тодi в Галини не стане, де ховатися, i вона не мучитиме нас бiльше.
— Алiсо, ти маєш рацiю! Тисячу разiв так! I як це ми досi не здогадалися?
— Простi очевиднi речi нiколи не помiчають. А я ще пожалiла цю кляту рослину, ходила коло неї, доки вода була…
Вони обережно наблизилися до паслiна i заходилися уважно роздивлятися на серцевиднi листочки та грона соковитих червоних ягiд. Алiса обережно торкнулася стеблини. У навколишньому повiтрi сам собою виник тихий знесилений шепiт:
— Тiльки насмiльтеся…
Краще б рослина не казала цього! Дiвчина рiшуче стиснула стеблину. Зверху її тендiтного кулачка лягла долоня Олексiя. За секунду видраний iз коренем паслiн безсило скорчився на пiдлозi посеред дрiбних черепкiв i землi.
— I все, — рiшучо сказала Алiса.
— Нi, маленька, не все, — Олексiй про щось напружено мiркував, — квiтка не здохне так швидко. Її треба роздерти, пошматувати, знищити. Галина могла сховатися у будь-якiй його частинi, навiть у найменшiй ягiдцi… Так, у ягiдцi! Усе iнше занадто тонке, — Олексiй знов ненадовго замислився. — Слухай-но, маленька, я знаю, що робити. Якби вiн цвiв… Розумiєш, колись давно, десь пiсля весiлля я всiював постiль Галини пелюстками троянди. Це було б саме те, що треба… Втiм, ягоди теж непагано виглядають. Червонi ягоди на бiлому простирадлi, а?
— З тобою, iз вбивцею?! Не можу. Нiколи! Нiзащо! — дiвчина вiдстрибнула вiд Олексiя, як сарна.
— Алiсо! Я каюся, — простогнав вiн. — Я весь час шкодував про свiй мерзенний вчинок. Ти не знаєш, що я пережив. Хiба цього замало? Тепер Галина ледь не вбила нас, чи не так? Тож заради нас! Заради того, що було мiж нами! Алiсочко, ну, хоча б заради себе!.. Нi, все ж заради нас. Ми ж досi кохаємо одне одного. Вiдкинь усi сумнiви, маленька. Усе буде як ранiше. Благаю. Ти ж не винна, я один…
— На меня кров Галини, — сумно мовила Алiс.
— Де? Я не бачу.
— Ось, на руцi, — дiвчина пiднесла до очей Олексiя правицю. — Усе геть у кровi.
Вiн вiдскубнув одну ягiдку, розчавив її мiж пальцями i заходився вiдчайдушно терти шкiру дiвчини. Лице Алiси так i засяяло.
— Олексiй, кров зникає! Отут ще, бачиш? Чиста дорiжка. Ой, яка ж я щаслива!
Вiн не бачив жодних змiн на чистiй, бiлiй як снiг шкiрi дiвчини, взагалi не бачив нiякої кровi, проте енергiйно закивав, мовби погоджуючися. А ж Алiса мiж тим щебетала:
— Олесю, коханий, ти повернув мене до життя! Так, коханий! Я кохаю тебе, як i ранiше. Що менi Галина? Ти маєш рацiю. Тож очисти мене вiд кровi, вiзьми мене на ложi з ягiд улюбленицi твоєї дружини. Я допоможу тобi.
Алiса зiрвала найрозкiшнiше гроно та встромила його собi у волосся. Вони засмiялися чистим щирим смiхом безмежно закоханих людей i заходилися удвох обскубувати ягоди. Потiм весело, з незвичайною легкiстю на душi топтали вирвану рослину. Пiдiйшовши до постiлi, поправили пожмакане простирадло i всiяли його червоними ягодами. Олексiй обiйняв Алiсу за плечi.
— Немов краплини кровi, — дiвчина боязко зiщулилася.
— Нiчого, миленька, — заспокоїв її Олексiй. — Кров i життя, кров i кохання подеколи супроводжують одне одного. Так i зараз. Нiчого, мi їй покажемо! Дивися, Галино. Дивися та лусни вiд заздрощiв.
I вже лагiдно до Алiси:
— Хочу тебе, маленька…
Вiн штовхнув дiвчину на вкриту криваво-червоними ягодами постiль i впав поруч.

* * *
Квiтка не розрахувала сил, взявшися до справи занадто круто. Усе важче було володiти думками цiєї пари, усе довше потрiбно було вiдпочивати. Завоювавши довiру цiєї парочки, Квiтка сподiвалася лишитися непомiченою — адже вбивцю нiколи не помiчають! Проте прорахунок в чомусь все ж таки був.
I ось вони скористалися її знесиленням. Скорчившися на пiдлозi, ледь стримуючи нестерпний бiль у покалiченому корiннi, Квiтка ясно зрозумiла: це

читати