Електронна бібліотека/Проза

Зоряна каруселя (новела)Віктор Палинський
Людина дощу (новела)Віктор Палинський
Поезіє вседобра не мовчи...Микола Істин
Війна 2022Микола Істин
Дивовижа в купальні (новела)Віктор Палинський
Новий день поезії йде…Микола Істин
Доля людства нині бродить в УкраїніІгор Павлюк
Тривоги Юлії (новела)Віктор Палинський
Єдиноріг (новела)Віктор Палинський
ПаличкаВіктор Палинський
Стефанові турботиВіктор Палинський
За зореюАлла Рогашко
«Провидець», уривок з роману (видавництво «Український пріоритет», 2021р.)Алла Рогашко
Вірші (З майбутньої книги «Поетичні прогресії кохання»)Микола Істин
Екзистенційне (Новелета)Віктор Палинський
ВіршіПетро Коробчук
А ось зима цього року, робить дерева тьмяними...Сергій Жадан
І хай буде знаком наближення...Сергій Жадан
Але згадати потім ріки ці...Сергій Жадан
ПрибулецьВіктор Палинський
СантаВіктор Палинський
Це не сніг...Сергій Пантюк
Розумієш, дельфін такий же хижак...Артем Полежака
Це буде вимовлено колись уперше...Сергій Жадан
Великі малі зустрічіВіктор Палинський
Навчатись відчувати...Григорій Штонь
В термітниках великих міст...Григорій Штонь
Хльости і шерех потопельних вод...Григорій Штонь
Квартирою снують струмки надвірної жаріні...Григорій Штонь
Мене хтось мстиво попередив...Григорій Штонь
Зле чуєшся, коли...Григорій Штонь
Кинджально довгі трасові вогні...Григорій Штонь
Удосвіта на прирічковий пастівник...Григорій Штонь
Завантажити

…Я почув про це від нього за якийсь час знайомства. Коли ми обоє грали у його магічні карти та не сварилися між собою. Він, тобто недавній мій приятель, був у зручному для себе дещо мішкуватому вовняному спортивному костюмі у приміщенні свого помешкання. Щоразу смачно затягувався люлькою з червоного дерева, знічев’я поправляючи лівою рукою свої розкішні каштанові вуса. Дивно, але у нього сьогодні гра не йшла: адже карти були особливі, тут не розслабишся та не скінчиш завчасно. І треба йти до кінця. А результати гри могли стати навіть небезпечними. Вочевидь, це був не його день і не його поєдинок. Аскольд не любив програвати, адже карти належали йому, а я не хотів поступатися, бо тут можна було втратити цілий шмат своєї біографії, натомість отримавши лише наміри чи натяки на них. Ці карти подеколи навіть виходили з-під контролю картярів і тихенько могли вичворити щось своє, не знадобне гравцям… Проте, зараз я –зовсім не про них, хіба що, – колись, іншим разом. Аскольд зумів вийти з гри у єдино доступний і достойний для цього спосіб: завівши процес у глухий кут. Я майже певен, що саме зараз він захоче поплавати. У подвір’ї його дерев’яного будиночка знаходилась купальня. Так цей кремезний старіючий чоловік називав штучне озерце, по суті басейн, що до нього з хати провадила засклена галерея на задньому дворику. Аскольд, колишній професійний плавець чи, як він чомусь називав себе, плавер, щодня пірнав у цю доволі прохолодну, з дивним смарагдовим відтінком, воду. Накрутивши кілька кіл по периметру, підіймався драбинкою, фиркаючи та задоволено шкірячись.

– Не бажаєш?..

– Та ні. Сьогодні не мій день для процедур у цій калабані. Згодом...

– Ну, не знаю, по завтраму міняю воду. Втім пам’ятаєш, обіцяв показати дещо незвичне. Приходь. Може, вполюємо… Та й для твоєї письмацької практики зайвим не буде…

Я кивнув головою на знак згоди.

Повернувшись додому, записав у свій великий обсяжний блокнот кілька ключових фраз; на береги винісши авторські розмірковування.

Надходили перші благотворні літня дні. Щодня – літо. Душа чекала заспокоєнь. Як важливо навчитись жити для себе; хоча б подеколи. Окремі весняно-літні настрої, кажу я вам, цьому сприяють.

В умовлений день, спозаранку, я уже стояв побіля кованих воріт Аскольдового обійстя. Садівник, який порався на подвір’ї, відчинив мені хвіртку, одразу повідомив, що пан Аскольд плаває в басейні. Ми ще перекинулись кількома незобов’язуючими фразами про погоду… Я скерував свою ходу до купальні харизматичного, дещо дивного, спортовця. Той не барився: виявляється, вранішні водні процедури встиг закінчити. Кілька потужних помп уже закачували свіжу воду, що надходила з артезіанських колодязів. Сидів за розкладним столиком на такому ж кріселку і файгóчив свою знакомиту люльку. Привітались. Поглядом показав на кріселко потойбіч столика. Якийсь час ми сиділи мовчки. Згодом заговорив Аскольд:

– Наповнення басейну завершується. Гадаю, можна буде зобачити те, що зближає нас із дивовижею. Хотів би, щоб ти переконався в тому, що насправді видається малоймовірним… Щоразу мене мордують сумніви, що відбувається?.. Одне слово: мерщій спостерігати.

Я відказав:

– У мене, Аскольде, є навіть зумисна серія книжок: „Дивовижі сполоханих вечорів”. Тож завжди радий почерпнути найнеймовірніші сюжети до неї.

Ми опустилися в підвальне приміщення. Виявляється, що тут уся стіна ліворуч від сходів обладнана своєрідним підводним панорамним екраном, майже на всю довжину купальні. Та ще й з підсвіткою з боку водойми. Усе, як на долоні. Вода, щойно насичена свіжим киснем, ще виявилась дещо неспокійною. Проте, усе більше це рідинне середовище приміряло на себе нову форму та вгамовувалося, так ніби прислухáлося до чогось. Аскольд дещо нервово обіруч поправляв свою зачіску, що її, власне, не було, бо він регулярно виголював свою голову. Я перший помітив у дальньому куті басейну якусь, наче розмиту, невиразну пляму. Вона поступово збільшувалась, просуваючись у наш бік. Аскольд, здалося, навіть радісно, вигукнув: „Ось воно!.. Що я тобі говорив!.. І сьогодні завітало, як завше у свіжу воду!..” З ледь приглушеного закапелка водойми, що все ж освітлювався трохи менше, з’явилася таки справжня дивовижа: щось округле, подібне до пульсуючої кулі діаметром близько трьох метрів; навсібіч тяглися голови з вишкіреними зубами та вибалушеними очима; їх я нарахував аж сім. Що воно за нечестивці?!. Таких змієвих потвор ніхто та ніколи не спостерігав. Та ще й у власному басейні. Звірюга плавала собі, наче аж отримуючи якесь задоволення…

Аскольд, тим часом, зняв зі стіни рушницю для підводного полювання, мабуть, підготовлену завчасно, і почав підійматися східцями догори. Я, звісно, подався за ним, розуміючи всю напругу ситуації. У голові прискіпалася думка: „Ти все маєш побачити на власнооч! Воно того варте”. На горі мій приятель, здалося одним рухом, звільнився від спорткостюму та, схопивши рушницю, пірнув у вируючу водойму. Я одразу ж зорієнтувався і за мить уже був у цокольному приміщенні будівлі. Одразу прикипів до екрану. І побачив, що Аскольд, не цілячись, вистрілив у потвору. Та ладунок промайнув крізь тулуб так, наче його зовсім не було. Плавець стріляв у страшидло раз по раз, поцілюючи у величезне черево. Та стріли-набої проходили крізь нього, що називається не вагаючись, поки у сагайдаку нічого не залишилось. По тім монстр сплив на поверхню басейну, зубасто-окаті голови довкруж сховались у кулеподібний тулуб, і той закрутився довкола себе, мов дзиґа, пришвидшуючи обертання. У наступну хвилину дивовижа, наче гелікоптер, здійнялась над басейном і без зволікань зникла у безодні неба.

…Згодом Аскольд опустився в цокольну кімнату уже зодягнутий. Але не говіркий. Лише кинув кілька фраз: „Воюю з тим кулеподібним головастиком уже не вперше… Безрезультатно. Вдавався по допомогу до консультантів з метафізичних явищ: не допомогли. Ось воно і з’являється, коли міняю воду в басейні. Бач, лише в чистій воді поплюскатись має бажання. Одне слово, хоче прижитися тут. Даремно…”

Минув якийсь час. Я таки напросився у гості до Аскольда. Саме так, мене передусім цікавила його купальня. Виявилося, що мій приятель повністю демонтував свою водойму. Ходить тепер тренуватись у міський палац водних видів спорту. Напевне, оці прибамбаси з несподіваною дивовижею добряче набридли йому. Проте, і перегорнули якусь дивну сторінку в його житті. Адже час для кожного з нас плине по-різному.

…А новелу, як бачите, я таки написав. Зухвало?.. Мабуть.

Партнери