Завантажити

що,
На свободі.
І волосся тріпоче твоє,
Тремтять стегна,
По землі волочиться
Хвіст часу,
Завмира небо,
Маячить. Розуміючи,
Що ти - гасло,
Не сама любов -
Сплелась з часом,
Тісно-тісно переплелась
З іншими, з їх законом,
Залишаю тебе,
Втікаючи мерщій
Й залишаючи позаду
Не прокльони,
А співаючи
Про те, якою ти
Мала б бути,
Я кидаюся під
Нічний вагон, навік
Розірвавши
Земні пути.
22.11.97

Шахи

Думка над шахівницею. Швидше від мурахи
В нору. Тіла, хребта - не чуть.
Трем, дріботіння фігурок
У серці; спина моя -
Мовби спина черепахи. Мовби -
Гадається - з усього світу,
З цілої мапи хлопці
Грають у шахи, в шахи, в шахи!..
Граючи в шахи,
Час від часу
На годинника зрять, п'ють
Каву, охоплюють пальцями
Скроню хору,
Граючи в шахи...
Ось, із якогось моменту,
Голова обімліла, впала на бильце крісла.
Що ж - граючи в шахи -
Готовий будь до усякого! Ось, перевожу погляда,
Жінка (видима одна лиш її фігура!) підстригає квіти,
Хлопчик кудись несе валізу, кінь хрипить
І вже вимикається світло скрізь. В місті
Лишаються тіні: щойно народжені,
Із усього світу тіні. Загалом
Лише одне створіння
Маячить,
На землю дише -
Це в місячнім світлі
Усе ще ячить
Шахівниця. У голові
Плутаються її тіні,
Своєрідні створіння
В ній прокидаються вмить. Здається:
Знизу земля в ноги б'є чи
Крізь хребет тремтить. Списи
Білих. Мов насіння
Чорне -- чорні. Сновидіння
Хтось розкидав навкруг, під вагу
Мовби підставивши плечі! Й ось,
У пізнішому, дальшому сні, десь за північ -
Зваж: ще не співають віщі півні
З-поза небес сну! -
Тіні стають фігурами, статуями
(Ще раз нагадує лоб броню черепахи!).
Чорні - чорними, білі - білими.
Нині і Завтра. Кожному - всяке. Ось так: от
Потік повітряний проноситься над хатою, сіріють
Стіни, свіжіш
Дихання, валізу
Уламків моди і умонастроїв
Котить жебрак-сізіф - Нині... Хто ж, хто ж
Так - у порядок - устиг
Все поскладати, мовби заправивши в постіль
Простирадло неправдиве, матове?
Мов в шахівницю думки -- розум
Хто, хто післав
В голову -
Чотирикутну майже -
Постійне бажання
Грати, грати, грати?.. Мовби сплав
Мозок, що майже зовсім заснув. Імпульс
Лише -
Останній пішохід -
Ще біжить вперед трішечки.
Ще трохи - вплав. Й, поглядом
Зачепившись за сонце,
Став. Бог -
Не виража його лик
Ні сприйняття, ні люті -
Поздоровляє гравця
З найважливішим успіхом! Бог
Прибира коробку, тебе
Знайшовши під ліжком -
Стареньку, забуту фігуру
Без усміху!
В гробницю
До інших поклав, шухлядою луснувши!..
1997

Новорічний
1.
Головне, що світ не змінився.
Що би там не було,
Що би не писали,
Не говорили -
Наче води і ріки не міняли своїх русел...
Плаче - в захмарному небі,
В самому обрії - бусол
З дитинства!..
Ніби ніколи не танули весняні
Сніги. Й не капали
Сльози з очей
При несподіваній зустрічі
З давньою знайомою,
Що покинула нас, цей
Материк. З вуст
У гнівливої людини -
Ніби ніколи не текла слина.
Наче - Боже, не гнівайсь! -
Ніколи не було книг!..
Здається:
Згасаючий панцир річний
Падає вниз. Й знов
До колін прилипає його луска.
Здається,
Так ми ізвідси вирушаємо
Коліями черговими
Стезею невгамовних днів далі:
Поетизуючи власну згубу, кажучи
«Казка», «історія», «сон», ще щось --
Скинуте в небуття,
Розкидане в пам'яті, за життя
Невгадане, чи, мов сміття,
Розтрушене, розпорошене. Ніби
Не окутувало колись, в якомусь з життів, ось це
Біле, бліде мов обличчя, нині мертве поле
Полум'ям, зрячим немовби з глибин,
Зранену на смерть душу...
2.
Дихаю.
Вчора, завтра, тепер.
Ніби картини лягають на шкло.
Мовби безпомічне скинуте з небес теля
Я живу, щоб
Тільки - так собі, так, наче
Перевірити, що я живу!
Там. Або ж - не там. Ні! Тут.
В тілі об'єктивної луски.
В тілі об'єктивного дня і «я».
В тілі того, що є болем і ранить -
Що би це не було!..
Або - хіба десь інде,
В іншому якомусь часі, місці. І, з кожним словом,
Промовленим у майбутньому -
Світання народжується
І змахи моїх легких крил.
Політ душі - як політ золотих бджіл,
Що в пісні - в якійсь тужній -
Прилинули. Втомлено: кроки
Сусідів разом із проповзанням в екрані
Тіней, людських лобзань, вітання. Немов
Вжеминулий міф про закінчення,
Про Новий рік,
Слово.
Прилипає до серця. Завмираючи
Як розплавлений метал, як поранений змій.
На мить лише... Й,
Мовби гарячий ніж, залишається
В відкритій рані помираючого.
Що ж! - це усього лише
Проходячи крізь
Спітнілі бетон і вікна
Гаряча глина майбутнього
Вже відмираючи
На світанку 1-го числа
Масна
Відповідає піврухом,
Півжестом
Теплій міді
Проминаючого.
Десь там,
За рубіжами
Нового року
Відтворюючи, відбиваючи
В дзеркалі тьмяного шкла
Нову людину, -
Нові цілунки, зустрічі,
В ліжку гострі сухі лікті,
Запах єства.
1997

читати