
Електронна бібліотека/Проза
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
втикану мушками-зірочками родзинок, до власної середини.
- Як це, «здається»? Кому «здається»? Галілео Галілеєві чи твому татові? – машинально укулеметив мить я, сподіваючись, що «здається» - не більш ніж данина високій вихованості племінника, яка часто не дозволяє людям еліти обходитися без цих чудних вставних словечок, які не означають нічого, крім високої культури, на фіг у вільній Україні вже років зо двадцять як нікому не потрібної.
Однак мої сподівання виявилися марними. Племінник мав на увазі якраз те, що і сказав: він не знає, в Києві його Певна Особа, чи ні. Як виявилося, він побачив її просто перед власним офісом, зіштовхнувшись там із Гдабоною обличчя-в-обличчя. Суть питання так і виявилася не з’ясованою до кінця. З одного боку Покахонтес переконаний, що зустрів саме її. З іншого, оскільки в мить зустрічі він припустив, що це міг би бути і хтось інший, то Льоня не знає: вона чи не вона.
- Дійсно, звідки ж ти можеш знати, Вона це чи не Вона, якщо, як я розумію, ти навіть за руку ні разу не тримав свою Певну Особу, – скрушно резюмував я і, не доївши, залишив трапезу з гидливим настроєм.
І з якимись, хоч і мутними та ще гидотнішими й похмуреннішими думками.
Запитувати про те, чи не привітався він часом з тією жінкою, що так нагадувала, і, в принципі, відсотків десь на 99.9 і була Гдабоною Махстель, я не вважав за потрібне, бо це було уже смішно. Тим більше, що коли через півтори години, не втримавшись, я все-таки навів у племінника подібні довідки, то, звісно ж, отримав негативну відповідь. Однак племінник «проколовся», додавши те, що раніше не було нам відомо про Славнозвісну Зустріч, як саркастично я вже встиг подумки охрестити цю його чергову найнепристойнішу з усіх можливих декамеронів «віртуальну оргію».
- Вона подивилася на мене так пристально, наче знає мене, - пригадав Покахонтес, -
хоча подібна ерудиція і пам’ятливість у його виконанні всього через півтори години після прийому їжі здавалися мені майже неможливою. І тому я трохи засумнівався в точності наведених ним фактів із його власного куцого, але таки переконливого резюме інтимного життя.
- Чекай! Вона подивилася на тебе так, наче знає тебе, і ти навіть після цього не впізнав її?
- Ні, я не зміг її впізнати. Але зараз я, нарешті, впевнений: вона, дядю, все-таки вона!
- Ну, слава тобі Господи, хоч це!
16. Бог на дурні молитви не реагує
Марнувати слова, які, як відомо, мають силу втілюватися в життя, на подальшу бесіду про діла амурні і практично відсутні, а фактично хмарою знов навислі над нашою нещасною родиною, якій, виявляється, мало було колись війни і голодівки, а тепер ще й таке лихо звалилося! – було годі.
Безперечно, що в цій проблемі з ідентифікацією коханої Покахонтесом було занадто вже дуже багато винних, щоб вирішення ситуації здавалося простим і однозначним. І найперше - триклята фотографія, єдино яка для Льоні і служила основним енергоносієм споминів про Певну Особу, затьмарюючи собою наразі увесь світ нормальних полюбовних стосунків. Як то - телефонні дзвінки, записки, слова про кохання при персональній зустрічі. Я вже не кажу про той мінімум, який вінчає, практично, 25% всіляких людських походів князя Ігоря до опери, на кшталт того який здійснив, переборюючи, як Давид – Голіята, страх, сумніви і власну натуру, мій племінник.
Під 25% я маю на увазі викручування лампочок у під’зді і намагання зігріти один одного теплотою губ при особистому контакті з предметом, без якого подальше життя не тільки не уявляється, а на практиці вже зовсім і не є можливим.
Якби я міг, і про це я не раз казав на кухні своїй сестрі, то віддав би дві дюжини кохань, які пережив сам, з усіма їх подробицями, за те, щоб Бог відкрутив час назад і зробив так, щоб мій племінник провів тоді Гдабону Махстель на свою Троєщину, був впущений нею в її власну квартиру і хоча б напився з нею гарячого чаю. Бо в такому випадку існували б туманні перспективи хоч другого чаю в інтимному житті племінника.
Я згоден був би навіть на те, щоб він відразу відкланявся. Ба ні! Заради рідної кровинушки, мого любого племінничка іноді я подумки розщедрювався настільки, що готовий був віддати дві третини своїх особистих любовей. Я був згоден уже на секс одного-єдиного поцілунку мого племінника з однією викрученою лампочкою у під’їзді за весь цей мішок моїх особистих зітхань і решти любощів.
Але, Бог, як відомо, дурних прохань не виконує. А що може бути дурніш, ніж зробити щось за іншого. Кожен має прожити своє власне життя. А життя Покахонтеса тільки починалося. Особливо в тій сфері, про яку йому аж нічого не було відомо, і про яку він не хотів нічого слухати, але в яку він, як автомобіль у вибоїну, сів одного нещасливого, на материну думку, дня.
Між тим, здоров`я моєї сестри погіршилося. І то сильно. Сказати, що причиною цього був її син, точніше, постійні думки про його долю, це все одно, що не сказати нічого. З якогось моменту Людмилу якось перестав хвилювати образ надуманої в нічних кошмарах невістки Гдабони Махстель.
Напевно, десь на
Останні події
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»
- 07.05.2025|11:42Місця та біографії, які руйнує Росія. У Києві презентують книжку «Контурні карти пам’яті»
- 07.05.2025|11:38У Києві відбудеться презентація книги «Усе на три літери» журналіста й військовослужбовця Дмитра Крапивенка