Завантажити

Покахонтес ні на одні вибори і не піде! Скажу більше: до честі Покахонтеса, під час тих палких батьківських кухонних балачок щодо того, куди ж котиться Україна з ТАКИМ УРЯДОМ чи ТАКИМ ПРЕЗИДЕНТОМ, глибше занурившись у подробиці сиру, змащеного сметаною і рясно посипаного родзинками, Льоня завжди намагався якомога швидше закінчити свою трапезу, аби негайно вирушити у власну кімнату. Благо, справ у нього там завжди вистачало. Приміром, обміркувати на самоті, чи не загрожують усі ці події, які, мабуть, раз батьки про них балакають, таки відбуваються, його власному благополуччю.
Пожалуй, Покахонтес є єдиною людиною в нашій державі, яка жодного разу не согрішила словесно проти жодного уряду, жодного політика, жодної політсили, тим паче, і самої голови держави. І що це так, уже я готовий судово заприсягтися на Біблії.
Врешті-решт, насправді ніщо, крім війни і відсутності родзинок, Леонідові в житті не загрожувало. А оскільки сир, сметана і родзинки завжди були і зовсім не залежали від густоти гніву в серцях натовпу і грому голосів, яким поливали матом можновладців всі ці вічно невдоволені, та оскільки війни все-таки чомусь не було, то, можна сказати, єдина користь від оточуючого, але ніяк не впливаючого на Покахонтеса, політичного життя була геть ніякою і не користю. Зазвичай, наслухавшись батьків чи гостей, сама підвищена тональність голосів яких виводила його з рівноваги, надумавшись досхочу про те, а чи не вплине оте все на його майбутнє, Льоня, смутно напхавшись невідомо якої інформації невідомо навіщо йому потрібної, сильно здавав на здоровлі. Кількість приписуваних лікаркою пілюль зростала в геометричній прогресії під час усіляких там політпотрясінь.
Батьки одразу збагнули, що і почому. Через власний довгий язик можна безповоротно втратити сина-одинака. І хутко припинили всі ці словесні практики, намагаючись «при ньому» про «це» не говорити.
Помогло. Коли на Україну за її гріхи, як думано в нашій сім’ї і не думано в інших і більш національно свідомих родинах, звалилася така єгипетська напасть, як Помаранчева революція, Покахонтес усе-таки вижив. Не зважаючи на великі потрясіння в свідомості нації та в її інформаційному просторі.
Не знаю, як це сталося, але фактично, хоч у це досі ніхто не вірить, сталося все-таки чудо: Покахонтес так і не узнав ні про Майдан, ні про Революцію, ні про загрозу громадянської війни, хоча перебував ледь не в серці подій – в офісі, який знаходиться за двісті метрів від Хрещатика, де і нуртувала вся ця, як думано вуйком, апельсинова трагікомедія.
Єдине, що трохи турбувало Льоньку в ту епоху, це не знаний досі й незначний перебій у роботі транспорту. Але цю проблему успішно вдалося локалізувати. Були збільшені ранкові, обідні і вечірні дози харчів, що дозволило Леонідові з успіхом дочікуватися запізнілих транспортів, і так і не порушити вивіреного, як політ космічного корабля на Марс, графіку власного життя.
Тому, коли грянув грім інфляції - зарплати не добавляли, а родзинки вперто дорожчали, навіть не зважаючи на зовсім уже нелюдські зусилля з боку мами Люди (вона підрядилася щосезону їздити по селах до кількох знайомих, купувати овочі і фрукти й перепродувати їх потім у Києві), Покахонтес одразу ж відчув потужний і якийсь айсбергний удар по економіці власного шлунку.

15. Імперія завдає ще одного удару

Саме це непередбачуване подорожчання призвело, врешті-решт, якщо можна так висловитися й до деградації його амурних планів. Свою сором’язливість, аби здійснити дерзновенний план анонімного дарування десятирічній доньці Певної Особи відеоапаратури, шляхом щоденного автотренінгу біля настінної фотографії Покахонтес ще якось міг побороти. Але от проти удару з тилу – гіпотетичного зменшення подачі провіанту в шлунок, який, здається, замінив у Льончика серце – хлопець був уже просто безсилий.
Вітер надії на якесь поліпшення напруженого мікроклімату сімейних стосунків у родині моєї кузини, яка за дивним збігом обставин стала моїм другим домом, виявився оманливим. Коли я знов з’явився у тамбурі квартири Капіц, мені одразу стало зрозуміло, що щось відбулося.
Нервове смикання моєї сестри сказало більше, ніж конкретне повідомлення на першій шпальті якої-небудь всеукраїнської газети: справа знову стосувалася її сина, причому, радше за все, йдеться про «діла» якісь наново сердешні.
Як стало ясно дуже швидко, за таємничими словами сестри «ад повернувся», стояло щось більше. «Щось більше» з’ясувалося за вечерею. На моє майже вже неприховане глузування «Як там на любовному фронті?» (мені потихеньку стало набридати гратися з моїми монотонно-набридливими родичами в кошки-мишки, і я вирішив невдовзі поставити цих лицемірів і двоєдушників на те місце, стовбичити на якому вони по праву заслуговують), я почув відповідь, що змусила машинально з плескотом прибережних хвиль розлитого жиру опустити ложку в смачненний сестрів борщ:
- Здається, вона повернулася, - радісно промимрив Покахонтес, після чого запустив чергову дозу білої смерті – сиру, заправленого жирною сметаною і

читати