Завантажити

Зрозуміла?
— Чому б не зрозуміти? Хутко все зробимо! Дмитро схвально хитнув головою і глянув на Добриню.
— Зайдеш потім до мене!
— Дякую, боярине.

10
Вийшовши після обіду на просторий боярський двір, Добриня побачив біля хоромів, в оточенні матері та батьків, Янку. Вона стояла спиною до нього і не помічала його. Всі були чимось схвильовані і впівголоса жваво розмовляли.
Ніхто на нього не звертав уваги, аж поки боярин, вийшовши з дверей і спускаючись на сходах вниз, не загукав:
— Швидше, хлопче, швидше! Діло спішне! Ходи сюди! Добриня прискорив крок, відчуваючи, як сильніше забилося серце.
Та й як воно могло не забитися, коли Янка, швидко повернувшись до нього, раптом з несподіванки скрикнула і почала бліднути. Тіло її напружилося, по-дитячому ніжна шийка витягнулася, а тонкі руки в білих бебряних55 рукавах стрепенулися, мов лебедині крила. Здавалося, вона от-от кинеться йому навстріч.
Це помітили всі. Бояриня Анастасія почала червоніти від гніву, очі її округлилися, стали злими. Микола і Степан переглянулися: для них це була новина. Вони не вірили своїм очам. Янка, їхня сестриця-коза, закохалася? І в кого — в смерда? Вони лупали очима, але мовчали.
Дмитро заховав усмішку у вусах.
— Що? Не чекали гостя? Я й сам, признатися, не чекав. Та трапилося сьогодні чудо: упізнав його серед князівських в'язнів, яких ми випустили з порубу. А вам не сказав, щоб потішити несподіванкою.
— Міг би й сказати, — буркнула невдоволено бояриня і поглядом показала на Янку, що все ще не могла отямитися від потрясіння. — Міг би й сказати!
Добриня зупинився, мовби хтось штовхнув його в груди. Він не сподівався такої зустрічі. Він гадав, що ніхто не здогадується про ті взаємини, що склалися між молоденькою бояришнею і ним, про їхні почуття, ще не висказані і неясні для них самих. А виходить, бояриня все помітила, все знає. Невже Янка їй сама розповіла? Чи нині мимовільно викрила себе, побачивши його?
Під серцем у нього похололо. Він розумів, яка прірва лежить між ним і Янкою, смердом і донькою боярина. Тут не тільки можна знову потрапити в яму, а й голови позбутися!
Як же йому повестися? Що сказати?
Всі дивилися на нього, і він не міг далі мовчати. Тому, схиливши у поклоні голову, хрипко промовив:
— День добрий вам! Я радий всіх вас бачити при здоров'ї!
І, випроставшись, проникливе глянув спочатку на Янку, а потім на бояриню. Стояв перед ними схудлий, змарнілий і не відав, що від того виглядів і стрункішим, і молодшим, ніби мав не двадцять п'ять літ, а дев'ятнадцять чи двадцять. Йому до лиця був Степанів одяг, у який нарядила його кухарка, і в ньому він нічим не відрізнявся від боярських синів. Навпаки, — вигравав у порівнянні з ними, бо був тонший у стані і ширший у плечах, а обличчя мав виразне, різко окреслене, мужнє, на якому особливо чітко виділялися під чорними розкриленими бровами розумні, людяно-добрі, проникливі очі. Їх погляду не витримала навіть бояриня Анастасія і з досадою опустила голову.
Він хотів також подякувати бояринові за доброту, яку той проявив до нього, забравши з порубу на княжому дворі і надавши змогу прибрати пристойної людської подоби. Але тут на Софії ударив гучний урочистий благовіст, і Дмитро рушив до воріт.
— Ходімо вже! Ходімо! Бо й так запізнилися — не протовпимося наперед! Всі заспішили за ним.
— Щось трапилося? — звернувся Добриня до Миколи, що опинився поряд.
— Щойно нас повідомили, що в місто в'їхав з дружиною новий князь — Ростислав Мстиславич Смоленський. Для всіх це така несподіванка! Адже його ніхто не кликав і не ждав!
— Мабуть, таки хтось повідомив, що старий князь помер? От і приїхав!
— Не без того.
На майдані, перед собором, вже копошився багатотисячний людський мурашник. Тут можна було побачити і чоловіків, і жінок, і старих, і малих, бояр в оксамитових каптанах і старців у лахах, з торбинами через плечі, ремісників у шкіряних фартухах і ченців у довгих чорних рясах, товстих червонощоких купчих у рясних спідницях і нестрижених смердів у плоскінних штанях та личаках.
Люди все прибували і прибували, і кожному хотілося пробитися наперед, щоб на власні очі уздріти нового князя і його почет.
Князь стояв на паперті в оточенні своїх бояр, а також і тих київських, які чи то мешкали поблизу, чи були попереджені про його прибуття загодя і встигли зайняти почесні місця біля самого собору. За ними видиілася сторожа в повному військовому обладунку, а кінна дружина, що вишикувалася в бічних вулицях та по обидва боки майдану, теж була напоготові по першому знаку ринутися князеві на підмогу. Він сторожко зиркав на киян. Мабуть, зважував — чи приймуть? Чи доведеться тікати? Бо ж прибув, вважай, самозванцем, якщо не врахувати поспіхом написаної цидулки тисяцького До-мажира з вісткою про смерть Володимира Рюриковича і запрошенням на Київський стіл. Та інших підписів, окрім

читати