Завантажити

Однак я не думаю, щоб вони ось так зразу пішли на приступ. Гадаю, спочатку спробують умовити нас здатися по добрій волі. Так вони робили повсюди.
Він не помилився. Від гурту вершників відокремився один і, під'їхавши до рову, гукнув:
— А-гея! ОрусутиІ Твоя моя не стріляй! Відчиняй ворота — здавайся! Мало-мало жити будеш! Мало-мало їсти будеш! Моя твоя не чіпай! Моя твоя не скривджуй! Ворота мало-мало відчиняй!
Добрині така пісенька була давно відома, і він підсміювався з потуг не дуже вправного посла, а воєводу і його синів вона обурила.
— Ах ти, сучий сину, чого захотів! Мало-мало відчиняй! — перекривив татарина старий. — А стріли в пельку не хочеш?
Він схопив лука і висмикнув із шкіряного тула стрілу. Та Добриня притримав його руку.
— Чекай, батьку, не стріляй! Посол же! Я хочу порозмовляти з ним, може, дещо вивідаю.
Всеслав трохи охолов, відклав лука, але буркнув спересердя:
— Посол! До нігтя б його — і край! Як вошу!
Добриня перехилився через дерев'яне забороло.
— Гей, ти, мунгале, як тебе звати? І хто ти? Той здивувався, почувши рідну мову, вище задер голову, виставивши наперед худу хрящувату шию і прижмуривши і без того вузькі очі.
— Я десятник Товрул. А тебе як звати?
— Мене звати Добринею.
Товрул на якусь мить завмер, потім раптом ляснув себе долонями по стегнах і вигукнув:
— Ой-бой! Добриня! Авжеж — це ти! Я пам'ятаю тебе! Ти богол Жадігера, брата Жокте, що був послом Мунке-каана до орусутського князя в Киюві! Я пам'ятаю тебе!
Тепер настала черга здивуватися Добрині. Він просто був ошелешений словами кочовика. Як? Його знає цей арат?
Звідки? Хто він такий?
— Чоловіче, ти, напевне, з тумену Мунке-каана, якщо знаєш мене? Та ще, може, із сотні Жокте або й самого Жадігера?
— Ойє, ойє, ти не помилився, орусуте. Я справді із тумена Мунке-каана, хай береже його Вічне Небо!
— А Жадігер? Він тут?
Товлур прицмокнув язиком.
— Жадігер! Дзе-дзе! Жадігер став благородним нойоном! Джагуном! Сотником! Ойє! Ойє!
— Сотником? За які ж такі заслуги?
— За смерть брата Жокте.
— За смерть брата?
Товлур пояснив:
— Жадігер дуже побивався за братом. Щоб утішити його, Мунке-каан віддав під його руку баатурів Жокте. І Жадігер утішився. Тепер він знатний нойон!
— Він тут? І ти в його сотні?
— Ойє, він тут, і я в його сотні десятником, я супроводив посольство Жокте до Киюва і бачив тебе там. Та й сам Жадігер не раз згадував тебе. “Мій покійний брат Жокте та мій богол-орусут Добриня вивели мене в люди! Коли б Жокте не звершив подвигу в Чернігові і цим не звернув на себе увагу Мунке-каана, хай будуть благословенні його дні, та коли б у мене не було розумного богола
Добрині, якого Жокте захотів узяти з собою, коли йшов послом до Киюва, то хіба б каан знав, шо існує на світі такий собі Жадігер, пастух-арат з Керулена, хіба б зробив своїм нойоном-сотником? Ні! Ось чому я кажу, що Жокте і Добриня мають пряму причетність до мого сьогоднішнього возвеличенняо Завдяки їм Мунке-каан приблизив мене до себе!” — так, бувало, напившись кумису та торо-суну64, казав Жадігер. Зараз він тут, і ти зможеш зустрітися з ним... Відчини нам ворота городища — і станеш у Жадігера правою рукою, станеш першим нойоном серед своїх орусутів! Ойє! Ойє! Відчини нам таємно вночі ворота! Ніхто ж орусутів не розуміє, про що ми домовляємося. Відчини нам ворота!
Добриня занімів. Його штовхають на зраду! Пропонують владу і почесті за життя і свободу сотень рідних людей... Гм, а чого ж ти, власне, дивуєшся і обурюєшся, чого хотів від завойовників? Ти ж добре знаєш, що вони чинять так повсюди, де проходять: намагаються пересварити союзників, щоб легше знищити їх поодинці, засилають вивідачів у ті міста і племена, які хочуть підкорити, підмовляють і улещують обложених піддатися, а якщо вони не погоджуються, знаходять зрадників, які допомагають проникнути в городище чи в місто... Так, все це вія знає, та все ж слова посла обурили його, і він гнівно відаазав:
— Якщо Менгу-хан хоче взяти Княжу Гору, то хай візьме її сам — без моєї допомоги! І хай не шукає підлих шляхів, а, як чесний воїн, витягає шаблю і стає до відкритого бою! Воріт я не відчиню! І ніхто з нас не відчинить! Тут зрадників не було і не буде! Так і скажи Менгу-ханові і Жадігерові! А тепер — геть звідси!
Товлур зареготав.
— Ха-ха! Та нам роздушити вас, що оцю козявку! — І притупнув у стремені ногою, ніби справді щось там роздушив.
— Але ми не хочемо проливати крові — ні своєї, ні вашої! Подумай про це, орусуте!
З цими словами він вдарив коня ногами під боки і поскакав до своїх.
— Що він сказав? — спитав воєвода Всеслав. Добриня похмуро відповів:
— Е-е, те, що й тобі, батьку! Умовляв, щоб я відчинив ворота.
— От бачиш! А ти заступався за нього! Та потрібно було пристрілити, як скаженого пса! Я бачу, пощади від

читати